— основна категорія сільського населення Великого князівства Литовського, у т. ч. України й Білорусії, що входили до складу князівства в 14—16 ст. "Н." с. були феодально залежними (на відміну від "похожих" селян, які мали право переходу від одного землевласника до іншого); залежність юридично оформлено 1447. Спочатку "Н." с. мали право на вихід (див. Вихід селянський), якщо знаходили собі заміну. За лит. статутами 1566 і 1588 "Н." с. остаточно перейшли в залежний стан. Одну з груп "Н." с. становили отчичі. На Україні після Люблінської унії 1569 "Н." с. почали називати кріпаками, холопами тощо.
|
