— педагогічна теорія, яка вбачає мету виховання лише в тому, щоб слідувати за природним розвитком дитини. Поняття "природне виховання" запровадив у широкий пед. вжиток Ж. Ж. Руссо. Великого значення надавали цій теорії Я. А. Коменський, Й. Г. Песталоцці, Ф. А. Дістервег. Ідея П. в. розроблялася в Росії і на Україні починаючи з 17 ст. (С. Полоцький, Єпіфаній Славинецький, Г. С. Сковорода, М. В. Ломоносов, М. І. Новиков та ін.). Революц. демократи 19 ст. внесли в поняття природи людини соціальний момент як головний у процесі виховання. Питання П. в. розробляв К. Д. Ушинський і його послідовники (Т. Г. Лубенець на Україні, Я. С. Гогебашвілі в Грузії, І. Алтинсарін в Казахстані та ін.). В 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. ідея П. в. перетворюється бурж. педагогікою на реакц. теорію вільного виховання й педоцентризму. Рад. пед. наука вважає, що у формуванні людської особистості головним є соціальний фактор, якому й підпорядковується принцип природного виховання. Г. Л. Пономаренко. природне право—концепція в експлуататор, суспільстві, яка розглядає право як звід принципів і норм, зумовлених "природою" людини і розуму, що існують незалежно від конкретних соціальних умов та від держави. Ідеї П. п. було висунуто ще в Старод. Греції. В умовах панування середньовічного теологічного світогляду вони широко використовувалися для обгрунтування "божественного порядку панування і підкорення", виправдовували кріпосництво. У 17—18 ст. концепції П. п. використовували ідеологи буржуазії (див. Просвітительство) як осн. ідеологічну зброю в боротьбі проти феодалізму. Проголошуючи феод, правові інститути такими, що суперечать "природі людини" і засадам справедливості, концепції П. п. висували вимогу створення нового ладу і нового права, яке "відповідає законам розуму", — тобто служили ідеологічним обгрунтуванням бурж. революції. В 19 ст. з утвердженням панування буржуазії й загостренням класових суперечностей ідеї П. п. гублять для неї свою привабливість і піддаються гострій критиці, особливо з боку представників позитивізму. В 20 ст. відбувається процес "відродження" П. п. 17—18 ст. і його відповідна модернізація для виправдання і захисту державного і суспільного капіталістичного ладу. Відкидаючи П. п. як ідеалістичну концепцію, марксизм-ленінізм разом з тим не заперечує окремих положень П. п., зокрема про невідчужувані права людини і громадянина, розглядаючи їх як соціально зумовлені, класові категорії.
Літ.: История политических учений, ч. 1.М., 1971; Туманов В. А. Буржуазная правовая идеология. М., 1971.
М. І. Козюбра.
