(від лат. dominicus - панський, імператорський) - поміщицька, держ. і церковна земельна власність у феод.-кріпосницький період в Австрії та на загарбаних нею зх.-укр. землях (у Сх. Галичині - з 1772, на Буковині - з 1774). Переважна частина Д. з. належала поміщикам, на користь яких феодально залежні селяни були зобов'язані виконувати різні повинності (панщину, данини). Поміщики мали право юрисдикції над кріпаками (див. Вотчинний суд). Податки з Д. з., що їх запровадив австр. уряд лише у 18 ст., були набагато меншими, ніж з т. з. рустикальних земель. Власники Д. з. втратили привілейоване становище внаслідок селянської реформи 1848.
|
