— один із принципів експертизи судово-психіатричної, який передбачає визнання особи психічно здоровою, доки зворотне не буде доведене у передбаченому законом порядку. Вперше зафіксований у зак-ві при формулюванні правила Мак-Натена. Поняття презумпції було відомо психіатрії судовій у цар. Росії. За рад. часів П. п. п. з. у наук, плані не досліджувався і у психіатрії не застосовувався. В Україні цей принцип закріплено в Законі «Про психіатричну допомогу» (2000). Для суд. психіатрії значення П. п. п. з. як припущення, що грунтується на ймовірності, полягає у тому, що презумпція є обов'язковим елементом процесу доведення істинності фактів. В експерт, практиці він реалізується за двома правилами: визнання презюмованого стану істинним, доки не буде доведено протилежне, і тлумачення сумнівів на користь відповід. особи. Перше правило вимагає, щоб у процесі доведення обов'язково застосовувався принцип дихотомії, тобто вибиралися дві ознаки, які знаходяться в контрадикторних (взаємовиключних) відношеннях. Одна з них презюмується, друга становить його предмет і вимагає доведення. На першому етапі експерт, діагностики діє П. п. п. з. Таке припущення щодо окр. особи вважається істинним, доки не буде зібрано достатню фактів, які свідчитимуть про хворобливий розлад псих, діяльності. Як тільки це буде зроблено, зміст презумпції змінюється. Далі експерт має диференціювати два хворобливі псих, розлади, контрадикторність яких визначається станом здатності особи усвідомлювати свої дії і свідомо керувати ними, тобто визначає рівень хвороби: психотичний чи непсихотичний. Оскільки більш вірогідними є непсихотичні розлади, питома вага яких у популяції більша за психози, саме такі розлади презюмуються, а доведення потребує психотич. рівень хвороби. Якщо виявлені окр. ознаки, котрі можуть свідчити на користь психотич. рівня, але їх кількість, через брак інформації, недостатня для того, щоб скласти певну сукупність, застосовується друге правило. Воно означає, що за відсутності достатніх аргументів на користь протилеж. тези істинною визнається теза презюмована або доведена на поперед, етапі. Користь звинуваченого при застосуванні другого правила презумпції полягає у тому, що в межах кожної дихотомії при недостатності даних за тезу, протилежну презюмованій, істинним визнається стан, який менше обмежує права підекспертного. Отже, друге правило доповнює перше і в сукупності з ним формує чіткий алгоритм доведення експертних висновків. Він передбачає певну послідовність цього процесу в напрямі: а) від заг. понять до поодиноких (рід — вид — підвид); б) від більш вірогідної патології до такої, що рідко трапляється; в) від легкої патології, яка менше обмежує соціальні аспекти діяльності особи та її права, до більш тяжкої.
Літ.: Тихоненко В. А., Румянцева Г. М. О нравственной ответственности психиатров перед обществом. «Психиатрия в СССР», 1990, в. 1; Абрамов В. А. Нравственность и презумпция псих, здоровья. «Журнал невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова», 1992, в. 2; Первомайский В. Презумпции в психиатрии. «Вісник Асоціації психіатрів України», 1995, № 2.
В. Б. Первомайський.
