Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow апі-ари arrow АРАБСЬКА КУЛЬТУРА
   

АРАБСЬКА КУЛЬТУРА

- середньовічна культура, що склалася в арабському Халіфаті в 7-10 ст. у процесі взаємодії арабів і завойованих ними народів Близького і Середнього Сходу, Пн. Африки і Пд.-Зх. Європи. А. к. творчо засвоїла культуру старод. світу - давньогрецьку, елліністичну, римську, арамейську, єгипетську, іранську та ін. Значно збагатили А. к. народи Серед. Азії, Ірану, Закавказзя, Іспанії. Центрами А. к. в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова, Гранада, Севілья, Каїр, Мекка, Медіна, Басра, Бухара, Хорезм та ін. міста. В 9-10 ст. А. к. досягла найвищого розквіту. її здобутки стали важливим надбанням світової культури. В 16 ст., після завоювання більшості араб. країн Османською імперією, почався занепад А. к. Сучас. А. к. розвивається переважно в межах кожної з араб. країн.

Праці середньовічних араб. учених є важливим внеском у розвиток багатьох галузей знань.

Математика й астрономія формувалися під впливом старогрец. науки та у взаємодії з наукою народів Серед. Азії, Закавказзя, Індії, Персії, Єгипту, Сірії. Твори Евкліда, Архімеда, Птолемея ("Альмагест" та інші) стали відомі Зх. Європі завдяки араб. перекладам. Маючи уявлення про кулястість Землі, араби виміряли дугу її меридіана (827), виправили й доповнили астр. таблиці, дали назву багатьом зіркам. Запозичивши інд. цифри - десять матем. знаків, араб. вчені почали оперувати великими числами. Ці цифри з 10 ст. поширилися в Європі. М. Хорезмі ввів поняття "алгебра", Абу-ль-Вефа зробив ряд відкриттів у галузі геометрії та астрономії, ін. араб. вчені ввели тригонометричні функції і встановили залежності між ними. У Багдаді, Самарканді та Дамаску існували астр. обсерваторії. Арабські вчені внесли також значний вклад у розвиток медицини. Ібн-аль-Байтар дав опис понад 2600 ліків і лікарських та ін. рослин. "Канон медицини" Ібн-Сіни (Авіценни) став настільною книгою зх.-європ. лікарів 12-17 ст. Араб. офтальмологія мала близьке до сучас. уявлення про будову ока. Ряд відкриттів з фармакологічної хімії зробив алхімік Джабір Ібн-Хайян (8 ст.).

Арабські географи і мандрівники узагальнили важливі відомості про природу і населення багатьох країн середньовіччя. Наук. географія в араб. країнах зародилася на межі 8 і 9 ст. (праці Баттані, Хорезмі, Біруні). Твори Ібн-Хордадбега та ін. у 9 ст. поклали початок описовій географії. В його книзі наведено, зокрема дані про маршрути руських купців до пд. країн та згадки про перебування їх у Багдаді, що свідчить про давні зв'язки слов'ян з араб. країнами. Велику енциклопедію "Книга дорогоцінних скарбів" склав Ібн-Русте (кін. 9 - поч. 10 ст.). Збереглася лише остання, сьома її частина, в якій доводиться сферичність Землі, подаються різні геогр. відомості, в т. ч. і про країни слов'ян. Араб. мандрівники і вчені 9-10 ст. (Аль-Балхі, Аль-Істахрі, Ібн-Хаукаль) подали відомості про держ. утворення сх. слов'ян (зокрема Куявію). Значний геогр. та історико-етногр. матеріал є в працях представників класичної школи араб. географії 10 ст. (аль-Істахрі, аль-Му-каддасі та ін.). У 1-й пол. 10 ст. по Серед. Азії та Поволжю подорожував Ібн-Фадлан, який склав опис цих територій. У 11-14 ст. створено геогр. словники, праці з космографії - описи Всесвіту. В творах аль-Ідрісі (12 ст.) подано різні геогр. відомості, в т. ч. і про країни слов'ян. Відомий араб, мандрівник 14 ст. Ібн-Баттута відвідав, зокрема, Крим, Поволжя та Серед. Азію. Його книга про цю подорож є цінним джерелом з історії народів СРСР.

Арабська історіографія бере початок на межі 8 і 9 ст. В той час з'явилися праці про араб. завоювання (аль-Белазурі "Книга завоювань країн" та ін.), перший твір з заг. історії (аль-Якубі "Книга історії"). Широко відомими стали праці ат-Табарі ("Історія пророків і царів"), Масуді. В творах останнього містилися відомості про давніх русів. У 2-й пол. 10 ст. виникли місцеві та династичні хроніки (ан-Наршахі "Історія Бухари"). В 11 ст. значне місце серед істор. праць посіли твори Ібн-Міскавайха і Хілала ас-Сабі про найближче минуле арабів. Великий матеріал попередніх істориків обробив і об'єднав Ібн-аль-Асір у "Повній історії". Ібн-Хальдун зробив спробу викласти істор події в їхньому причинному зв'язку. В творах аль-Якубі, Ібн-Міскавайха, Ібн-аль-Асіра та ін. є цінні відомості про народи Закавказзя, Сх. Європи, Серед. Азії.

Арабська філософія тривалий час була пов'язана з богослов'ям. Першими відмовилися від традиційного тлумачення ісламу мутазиліти (8 ст.) - ранні представники раціонального богослов'я, які намагалися обгрунтувати реліг. догмати з позицій розуму. Вони розробили ряд концепцій, що виходили за рамки релігії, підривали деякі її догмати.

В боротьбі проти мутазилітів сформувалася богословська школа мутакалімів - послідовників ортодоксального ісламу. Значний вплив на дальший розвиток араб. філософії мала містична течія су-фіїв (див. Суфізм). Розвиток природничих наук, знайомство з творами Арістотеля, Платона та ін. античних філософів сприяли відходу араб. філософії від традиційної догматики богослов'я і становленню сх. перипатетизму (див. Перипатетична школа). Засновником перипатетизму був аль-Кінді (близько 800-879), який критикував Коран і першим в араб. філософії виклав зміст осн. праць Арістотеля. Пізніше сх. перипатетизм розвивали видатні середньоазіатські філософи Фарабі та Ібн-Сіна. Філософи реліг.-ідеалістичного напряму - аль-Ашарі (873 або 874 - 935 або 936) й аль-Газалі (1059-1111) піддали критиці натуралістичні й раціоналістичні елементи вчення перипатетиків. На поч. 12 ст. сх. перипатетична школа була представлена Ібн-Баджою (близько 1070-1138), Ібн-Туфайлем (1110-85) та Ібн-Рушдом. Творчість араб. філософів, зокрема Ібн-Рушда (див. Аверроїзм) та Ібн-Хальдуна (1332- 1406) істотно вплинула на розвиток філос. думки в Європі. Художня араб. література бере свій початок у 5-7 ст. в усній народній творчості. Спочатку виникла проза (легенди, оповідання), пізніше - поезія, осн. жанром якої була касида (вірш, головним чином хвалебного характеру). Поети цього часу: Імрууль-Кайс, Антара Ібн-Шаддад та ін. Період з 20-х рр. 7 ст. до серед. 8 ст. мав важливе значення для становлення літ. араб. мови. Перша пам'ятка араб. писемності - "священна книга" Коран. Визначні поети 7-10 ст.- Омар Ібн-Абі Рабіа, аль-Ахталь, аль-Фа-раздак, аль-Джарір, Абу Нувас, поети т. з. "нового стилю" Башшар Ібн-Бурд, Ібн-аль-Мутазз. З серед. 8 ст. велику роль у розвитку прози відіграли твори перс. л-ри у перекладі арабською мовою. Досягненням прози 10 ст. була своєрідна новела-макама. Видатні прозаїки цього часу: Абу Хайян ат-Таухіді, ат-Танухі. В 10-11 ст. виступили з своєю творчістю панегірист аль-Мутанаббі та поет і мислитель Абу-ль-Ала аль-Ма-аррі (обидва - Сірія), Ібн-Гані (Пн.-Зх. Африка), в 13 ст. в Єгипті - Омар Ібн-аль-Фарід. З 8 ст. почала розвиватися араб, л-ра Андалусії (араб. Іспанії). Видатні поети: аль-Газаль (8-9 ст.), Ібн-Абд Раббіхі (9-10 ст.), Ібн-Хані (10 ст.), аль-Мутадід, аль-Мута-мід (обидва 11 ст.), Ібн-Хамдіс (11-12 ст.) та ін. З 16 ст. араб, л-ра занепадає. З найбільш відомих поетів цього періоду - Іса-аль-Газар. Певне літ. значення мав опис подорожі на Україну і в Росію Павла Халебського.

За часів Халіфату високого розвитку досягла араб. архітектура.

Вона грунтувалася на традиціях Риму, Візантії, Сасанідського Ірану. Під впливом ісламу створювалися нові типи споруд - мечеті з мінаретами, мавзолеї - "дюрбе", духовні училища - медресе та ін., поширювалися склепінчасті купольні конструкції, кам'яне та цегляне мурування, великого значення набувала орнаментика. Арабські мечеті мали два типи: багатоколонні - мечеть Омейядів у Дамаску (705-715), мечеть Мутаваккіля в Самаррі (9 ст.) і купольні - мечеть Куббат ас-Сахра в Єрусалимі (687-691). Зразки арабських палацових комплексів - замок-палац у Мшатті біля Амману, палац з фресковим живописом иКусейр-Амра (обидва -8 ст., Йорданія).

Серед визначних пам'яток арабської архітектури відомі також: у Єгипті - мечеті Ібн-Тулуна (876-879), аль-Азгар (970-972), купольні мавзолеї (Каїр); у Тунісі - мечеть Сіді-Окба (Кай-руан, 936); в Алжірі - Велика мечеть (Тлемсен, 11-12 ст.); в Марокко - мечеть Хасана (Рабат, кін. 12 ст.). Своєрідна, т. з. маврітанського стилю, архітектура склалася в Іспанії (Велика мечеть у Кордові, 8-9 ст.; мінарет "Ла Хіральда" в Севільї, 1184-98; палацовий комплекс Альгамбра в Гранаді, 13-14 ст.). З 16 ст. араб. архітектура зазнала впливу тур. мистецтва (мечеть Мохаммеда Алі в Каїрі, 1830-48) Для арабського декоративно-ужиткового й образотворчого мистецтва характерний принцип декоративності, що втілився у багатому орнаменті, властивому кожній області арабського світу, але й пов'язаний спільними закономірностями розвитку. Араби створили арабеску - новий тип візерунка, в якому геометричний малюнок сполучається з вільною художньою фантазією. Розвинувся й епіграфічний орнамент - каліграфічно виконані написи, які включалися в декоративні візерунки. Релігія ісламу забороняла зображення живих істот, особливо людини, тому архітектурні споруди, книги, тканини тощо оздоблювалися переважно орнаментами, хоч подекуди зустрічається й зображення людини. Араби успадкували художні традиції еллінізованих земель (мозаїки мечеті Омейядів у Дамаску; розписи палаців у Кусейрі Амрі, 8 ст., та в Самаррі, 9 ст.; декоративне різьблення палацу Мшатта, 8 ст.; ілюстрації до "Макамів" Харірі, 11 ст.). Протягом 11-12 ст. в мистецтві країн, що входили до складу араб. Халіфату, помітнішою стає місцева своєрідність. Разом з тим у мистецтві цих країн виявляються художні взаємовпливи. В 12 ст високого рівня досягає творчість єгип. художників. Вироби худож. ремесел араб. майстрів славилися в усьому світі (дамаська зброя, парча, люстрована кераміка, килими, різьблення на слоновій кістці, ювелірні вироби), форми їх широко використовували майстри європ. країн.

Ранній період в арабській народній музиці характеризувався поширенням пісенних жанрів - хида (караванні пісні) та хабар (пісні вершників). Муз. інструменти: дуф (бубон), ребаб (однострунна скрипка), уд (рід лютні). З 7 ст. почався розвиток класичної араб. музики - переважно вокальної; поширювався жанр вокально-інструм. ансамблю, в якому провідна роль належала співакові. Високого рівня досягла муз. наука. Серед теоретиків цієї галузі - аль-Кінді, аль-Ісфахані (897-967), Сафі-ад-дін (бл. 1230- 1294). Важливі відомості про муз. культуру тих часів містяться в творах аль-Фарабі, Ібн-Сіни та ін. В середні віки араб. музика мала значний вплив на муз. мист. Іспанії і Португалії. З кін. 16 ст.- почалося вивчення історії арабської культури вченими багатьох країн (див. Арабістика). Дослідження свідчать про численні взаємозв'язки А. к. з культурою ін. народів, зокрема нашої країни. Відомості про А. к. доходили також і до Київської Русі через Візантію та безпосередньо з Араб. Сходу. В 13 ст. було здійснено переклад слов. мовою повістей "Каліла і Дімна" (араб. варіант 8 ст. пам'ятки індійської л-ри "Панчатантра") під назвою "Стефаніт та Іхнілат". У 15 ст. в староукраїнських перекладах поширювалися повчальна книга "Таємниця таємниць" (в араб. л-рі авторство пов'язувалося з ім'ям Арістотеля; на Україні відома під назвою "Арістотелеві ворота") та "Логіка" араб. філософа аль-Фарабі. Питання, пов'язані з Кораном, вивчалися в 17 ст. в Київській академії (проф. С. Тудорський, І. Галятовський). Останній був автором теологічно-полемічного трактату "Алькоран" (Чернігів, 1683). На поч. 18 ст. на Україні видано Євангеліє араб. мовою. Широкі відомості про араб. країни подав мандрівник В. Гри-горович-Барський, який тривалий час жив на Бл. Сході. Перше видання його дорож. записок вийшло 1778.

Араб. тематика знайшла відображення у творчості укр. письменників (Г. Сковороди, Л. Боровиковського, П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, А. Кримського та ін.). Уперше на Україні араб. мову й л-ру викладав Б. Дорн у Харківському ун-ті (1829-32). Відомі праці професорів цього ун-ту М. Петрова ("Могаммед. Походження ісламу"; вид. 1865) га В. Надлера-"Культурне життя арабів у перші століття гіджри (622-1100) та його виявлення в поезії і мистецтві" (1869). Видатним дослідником араб. історії, культури, л-ри був А. Кримський. Ряд праць з арабістики належать А. Ковалівському, Т. Кезмі та ін. Іл. див. на окремому аркуші, с. 224-225.

Літ.: Енгельс Ф. Діалектика природи. К., 1977; Избранные произведения мыслителей стран Ближнего и Среднего Востока IX -XIV вв. М., 1961; Бартольд В. В. Сочинения, т. 6. М.,1966; Григорян С. Н. Средневековая философия народов Ближнего и Среднего Востока. М., 1966; Фильштинский И. М., Шидфар Б. Я. Очерк арабо-мусульманской культуры. М., 1971; Крымский А. Е. История арабов и арабской литературы, светской и духовной, ч. 1. В кн.:Кримський А. Ю. Твори, т. 4. К., 1974; Кримський А., Боголюбський О. До історії вищої освіти у арабів та дещо про арабську Академію наук. К., 1928; Ковалевский А. П. Книга Ахмеда Ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921-922 гг. X., 1956; Фильштинский И. М. Арабская классическая литература. М., 1965; Всеобщая история искусств, т. 2, кн. 2. М., 1961; аль-фахури X. История арабской литературы, т. 1-2. Пер. с араб. М., 1959 - 61; Ettinghausen R. Arabische Malerei. Genf, 1962; Мистецтво країн ісламу. Каталог. Склала М. Вязьмітіна. К., 1930.

В. М. Бейліс (історія). Ю. С. Асєєв(архітектура). П. О. Білецький (образотворче мистецтво).

Арабська культура

 

Схожі за змістом слова та фрази