— в СРСР основний документ про трудову діяльність громадянина. Вона ведеться на всіх робітників і службовців, у т. ч. сезонних робітників і тимчасових працівників, які працюють понад 5 днів. Т. к. ведуться й на позаштатних працівників, якщо вони підлягають держ. соціальному страхуванню. Передбачена законодавством про працю союзних республік (в УРСР — ст. 48, 144, 235 КЗпП УРСР). Запроваджена з
15.І 1939 постановою Раднаркому СРСР від 20.XII 1938. Починаючи з
1.І 1975 встановлено новий зразок Т. к. для тих, хто вперше поступив на роботу. В Т. к. вносяться: відомості про працівника — прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про нагороди і заохочення; відомості про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення в Т. к. не заносяться. Усі записи до Т. к. вносяться адміністрацією після видання відповідного наказу, але не пізніше тижневого строку, а при звільненні — в день звільнення. Записи (в разі необхідності — виправлення) повинні відповідати оригіналові наказу, а у випадку його втрати — ін. документові даного підприємства. Із зробленими записами про прийняття на роботу, переведення на ін. посаду і звільнення адміністрація зобов'язана ознайомити володільця книжки під розписку в особистій картці. Записи про причини звільнення робляться у точній відповідності з формулюванням чинного закону і з посиланням на відповідну його статтю. При звільненні працівника Т. к. видається йому в день звільнення. При затримці її видачі з вини адміністрації працівнику виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
В. І. Прокопенко.
