(грец. букв.— творення, творчість) — вся художня література (див. Література); в сучасному розумінні — художні твори, написані віршами, на відміну від прозових художніх творів. Термін "поезія" на означення всієї худож. л-ри, мистецтва слова взагалі існує від часів античності. Вживався у цьому значенні і в епохи середньовіччя, Відродження, класицизму, частково в 19 та 20 ст. (у працях Платона, Арістотеля, Буало, в укр. поетиках 17—18 ст., у творах В. Бєлінського, М. Чернишевського, І. Франка). Тлумачення цього терміна в значенні "художня література" пов'язане з тим, що в давні часи віршовані форми переважали у всіх родах (епос, лірика, драма) і видах, або жанрах, л-ри (ода, трагедія, епіграма та ін.). У зв'язку з розвитком худож. прози (в зх.-європ. л-рах цей процес активізувався з 18 ст., в російській та українській — з 19 ст.) значення терміна "поезія" звузилось. П. і проза стали двома формами худож. мислення. У сучас. літературознавстві термін "поезія" вживається переважно на означення віршованої (див. Віршування) худож. творчості. Характерною особливістю П. є віршована будова; завдяки ритмові, а також римі поетичний твір набуває цілісності, рівноваги частин і цілого, краси звучання. В різні істор. періоди літ. розвитку П. набувала більшого чи меншого значення у порівнянні з прозою. У 1-й пол. 19 ст. поетична творчість О. Пушкіна і Т. Шевченка піднесла рос. і укр. л-ри на рівень світових. Великою ідейно-худож. силою сповнена революц. поезія І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки. У новітній П. вірш зазнає значних змін. Канонічні форми (рондо, газель, тріолет, хоку) стають менш поширеними, розвиваються способи вільнішої ритмічної організації вірша, з'являються форми, що стоять на межі між П. і прозою (вірш прозою, верлібр). Сама віршова форма ще не робить твір явищем П. Термін "поезія" часто розглядається і як особлива якість дійсності і світобачення, означаючи все високе і прекрасне (напр., "поезія праці", "поезія природи"). Цей термін вживається і в значенні сукупності віршованих творів якоїсь епохи, народу, окремого автора (напр., "поезія Відродження", "поезія М. Рильського"), а також у значенні окремого, конкретного твору (напр., поезія П. Тичини "Я утверждаюсь").
Літ.: Арістотель. Поетика. К., 1967: Буало Н. Мистецтво поетичне. К., 1967; Белинский В. Г. Разделение поэзии на роды и виды. В кн.: Белинский В. Г. Полное собрание сочинений, т. 5. М., 1954; Потебня А. А. Эстетика и поэтика. М., 1976; Франко І. Із секретів поетичної творчості. К., 1969; Новиченко Л. М. Поетичний світ Максима Рильського. К., 1980; Ільницький М. На вістрі серця і пера. К., 1980.
М. М. Ільницький.
