(від лат.— зворотний рух, повернення) — зобов'язання, що виникає, коли боржник за осн. зобов'язанням виконує його замість третьої особи або з вини третьої особи на користь ін. особи. Сутність регрес, вимог полягає у тому, що вони становлять зворотну вимогу. Для регрес, вимоги необхідна наявність не менше 3 осіб — боржника, кредитора і хоча б однієї особи, пов'язаної з боржником чи кредитором поперед, зобов'язанням, яке є похідним від регрес, вимоги. Боржник за осн. зобов'язанням перетворюється на кредитора за Р. з., а третя особа займає у ньому місце боржника. Боржник, який виконав солідар. обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідар. боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (п. 1 ст. 544 ЦивК України).
Зміст Р. з. може бути визначений як право кредитора (регредієнта) вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), і як обов'язок останнього виконати цю вимогу. Вимоги за основним зобов'язанням і Р. з. можуть бути різними, хоча нерідко і збігаються. Регресні вимоги завжди є зворот, стягненнями виплаченого, тоді як осн. зобов'язання за змістом у переваж, більшості випадків пов'язане з виплатою боргу, стягненням санкцій тощо.
Регресні вимоги мають місце не лише в цивільному, а й у труд, праві. Регресні позови, за допомогою яких відшкодовується шкода, можливі й в ін. галузях права. Тому регресні правовідносини мають міжгалуз. характер. .
Літ: Шевченко Г. Я. Регрес, обязательства в отношениях между соц. организациями. Владивосток, 1990; Цив. право України, т. 1. К., 2003.
Я. М. Шевченко.
