— верхня межа поширення повновладдя д-ви. За своєю конфігурацією суверенний повітр. простір становить собою усічений конус, вершина якого знаходиться у центрі Землі, а бокові поверхні, перпендикулярні земній поверхні, проходять через сухопутний і мор. кордони д-ви. Необхідність визначення В. м. д. с. виникла у зв'язку з широким використанням повітр. прост ору над держ. територією в інтересах авіації, освоєння космосу. Однак у міжнар. праві ця межа не встановлена. Дана проблема є предметом дискусії, у т. ч. в Комітеті ООН по космосу з 1966. Ряд держав виступає за встановлення умовної межі між повітрям і космосом на висоті, що не перевищує 100 км над рівнем океану. Інші д-ви вважають, що в такій «довільній» межі тепер немає необхідності, оскільки її відсутність не призводить до будь-яких практ. труднощів у освоєнні космосу і використанні повітр. простору.
Літ.: Малеев Ю. Н. Междунар. возд. право. М., 1986.
Ю. С. Шемшученко.
