Полоцька земля — давньорус. князівство, що виникло в 10 ст. на базі племінного об'єднання полочан з центром у Полоцьку. Займало територію в бас. Зх. Двіни та верхів'ях Березини і Німану. В П. к. були міста Мінськ, Вітебськ, Ізяслав та ін. В 10—12 ст. полоцькі князі вели боротьбу з київ. князями за політичну самостійність. Найбільшої могутності П. к. досягло за князювання Всеслава Брячиславича (1044—1101); після його смерті від П. к. відокремилися Мінське, Вітебське, Ізяславське удільні князівства. В серед. 13 ст. П. к., ослаблене феод. міжусобицями, потрапило в залежність до лит. князів. У 1307 було приєднане до Литви зі збереженням автономії (ліквідована 1385).
|
