— держ. утворення на чолі з князем, було найбільш типовим для Давньої Русі. К. виникли в 9 — на поч. 10 ст. В 11— 12 ст. на тер. Київської Русі існував ряд К., які, в свою чергу, дробилися на удільні князівства. Іменувалися вони звичайно за гол. (стольним) містом — Київське, Рязанське, Чернігівське і т. д. Князь, який очолював феод. держ. об'єднання в 10—14 ст., мав титул великого князя. У кін. 15—на поч. 16 ст. К. Пн.-Сх. Русі були об'єднані навколо Московського великого князівства в Російську централізовану державу. В серед. 14 ст. галицькі землі, що до того були у складі Галицько-Волинського князівства, загарбали польс. феодали. Починаючи з 2-ї пол. 14 ст. ряд удільних К. на Україні захопило Велике князівство Литовське. К. існували і в Зх. Європі (в Німеччині, Італії — до 19 ст.). Назва "князівство" на тривалий час закріпилася за Молдовою і Валахією (див. Дунайські князівства). Деякі К. збереглися й досі (напр., Ліхтенштейн, Монако).
|
