— зварювання металів у твердому стані внаслідок пластичного деформування нагрітих тертям в зоні стикання з'єднуваних країв і наступного їх стискування. Для 3. т. використовують машини, де співвісно закріплюють з'єднувані вироби, надаючи обертового руху переважно одному з них. Осьове зусилля, під впливом якого вироби стикаються між собою, на різних стадіях зварювання неоднакове: воно невелике при нагріванні її підвищене (коли виріб перестає обертатися) під час стискування. До найпоширеніших видів 3. т. належать: звичайне (конвенційне), в процесі якого джерелом енергії служить привод машини (напр., гідро- або електродвигун), та інерційне — з використанням енергії маховика. 3. т. вперше застосовано (1956) токарем-новатором Ельбруського рудника (Краснодарський край) О. І. Чу-диковим. За допомогою 3. т. виготовляють металорізальні інструменти, вали та ін. малогабаритні вироби з металів, що мають різні теплофіз. і хім. властивості.
І. О. Черненко.
|
