— л-ра раджастханців (шт. Раджастхан), одна з л-р Індії. Початки її відносять до 11 ст. Посилено розвивалася в 15 ст. двома літ. мовами — дингал та пін-гал. Л-ра цього періоду представлена переважно поезією, проза — літописами (кх'яти) та біографічним жанром (ваншавалі). В 17— 19 ст. досягла значного розквіту. З героїчними баладами (расо) виступили Кешавдас, Чанд Бардаї, Налласінх, Джодхарадж та ін. Як і в багатьох інд. л-рах, в цей період у Раджастхані процвітав культ бога Крішни. Осн. мотиви поезії — любовно-еротичні. Найвизначніші поети цього напряму, які писали й на дингалі і на пін-галі,— Ісардас (16 ст.), Аградас, Набхадас, Ашананд(кін. 16—поч. 17 ст.). Широко відомими поетами-крішнаїтами були також Прітхві-радж, Саньяджі. їхні сучасники — Кушаллабх, Парашурам, Мадхавдас. В народі користувалися популярністю вірші нар. оповідача, коваля Дінаджі, який один з перших почав писати на раджастхані. Серед поетів, які писали на раджастхані, найвідомішими були Саїндан, Джогідас, Вірабхан, серед поетес — Міра Баї, Паварібаї, Банітхані, Чандрасакхі. Виникнення прози в Р. л. в 1-й пол. 19 ст. пов'язано з ім'ям Найнасі. З 2-ї пол. 19 ст. прозові твори писали гінді мовою, а поезію — браджем — діалектом гінді. З поч. 20 ст. гінді стала основною літ. мовою, хоч поетична традиція на дінгалі та пінгалі все ще існувала. Після завоювання Індією незалежності (1947) багато письменників звертається до раджастхані. Це поети Мукуль, Нараян Сінх Бхагі, Буддхіпракаш Парік, Гірдхарі Сінх Паріхар га ін., прозаїки Мурлідхар В'яс, Нрісінх Раджпурохіт, Віджайдан Детха, Нанурам Санскарта та ін. В останній період з романами і повістями на раджастхані виступили Шрінараян Агравал ("Чампа"), Шрілал Натхамал Джоші ("Уражена небом", "Носильник вантажів"), з драм. творами — Амбікадатт В'яс, Шівчандра Бхаратія, Чатурбхудждас, Говіндлал Матхур та ін. На гінді пишуть Рамкрішна Шукла, Сатьянараян Гангадас В'яс та ін. Важливу роль в Р. л. і зараз відіграє фольклор.
Ю. В. Покальчук.
