Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow лір-лов arrow ЛІТЕРАТУРА
   

ЛІТЕРАТУРА

[лат.— написане, рукопис, твір]— твори писемності. У широкому значенні термін "література" вживається щодо творів писемності взагалі, залежно від змісту яких розрізняють Л. художню, наукову, політичну і т. д.; у вужчому — лише щодо творів худож. писемності. Л. художня являє собою один із різновидів мистецтва — особливої форми сусп. свідомості, яка відтворює дійсність у худож. образах. Специфічна ознака Л. полягає в тому, що її образи створюються за допомогою мови; Л.— мистецтво слова. Худож. Л. властива поліфункціональність. Але насамперед вона є засобом пізнання дійсності, хоча й інакше, ніж наука, пізнає об'єктивну реальність. Як мислення в образах, Л. оперує не логічними абстракціями, а живими, цілісними картинами дійсності. Проте і наука, і Л.— кожна своїм шляхом — проникають у сутність відображуваного, розкривають закономірність буття. Л. спроможна відтворити і людське життя, і природу, і соціально-економічні явища, минувшину і сучасність. Оцінюючи творчість англ. письменників-реалістів серед. 19 ст., К. Маркс підкреслював, що вони "в яскравих і красномовних книгах розкрили світові більше політичних і соціальних істин, ніж усі професіональні політики, публіцисти і моралісти разом взяті" (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 10, с. 620). Головний предмет Л.— людина в багатогранності своїх життєвих проявів. За виразом М. Горького, Л. є людинознавством. Виходячи з того, які саме сторони людського життя і як змальовує Л., виділяють три осн. літ. роди: епос, лірику і драму. В межах кожного з цих родів можна, в свою чергу, виділити окремі літ. види (їх ще наз. жанрами): роман, повість, оповідання та ін.— в епосі; пісня, елегія, ода — в ліриці; трагедія, драма, комедія, водевіль — у драмі. Крізь призму сприйняття письменником навколишньої дійсності Л. відтворює індивідуальні риси зображуваного. Порівнюючи роман з публіцистичним твором, В. І. Ленін писав: "Тут вся суть в індивідуальній обстановці, в аналізі характерів і психіки даних типів" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 49, С. 53). Водночас через особливе, індивідуальне просвічує і загальне. Так створюється типове — художньо узагальнене, найхарактерніше для певного соціального середовища, певних істор. умов, сусп. ситуацій. У худож. образах знаходить виявлення погляд митця на життя; вони неодмінно містять у собі утвердження або осудження відображеного. Внаслідок цього Л. має не тільки пізнавальне, а й ідейно-виховне значення. Оскільки худож. образи, відтворюючи явища дійсності в їх конкретно-чуттєвому індивідуальному вигляді, діють однаково сильно на розум і почуття людини, вони викликають у читача і певне естетичне ставлення до цих явищ, їх оцінку "за законами краси" (К. Маркс). Л. завжди відігравала суспільно-перетворювальну роль, обстоюючи ті чи інші суспільні ідеали. "Література, стояча понад партіями,— говорив І. Франко, відповідаючи речникам „чистого мистецтва",— се тільки ваш сон, се ваша фантазія, але на ділі такої літератури не було ніколи" (Франко І. Твори, т. 16. К., 1955, с. 12). У класовому суспільстві Л. має класовий характер. Серед гол. літ. напрямів, які, послідовно змінюючи один одного, склалися в останні чотири століття і розвивались у своїх нац. формах, зумовлених особливостями істор. розвитку даного народу (класицизм, сентименталізм, романтизм, критичний реалізм, соціалістичний реалізм), особливо велике значення мали і мають напрями реалістичні. Реалізм передбачає, за визначенням Ф. Енгельса, "крім правдивості деталей, правдиве відтворення типових характерів у типових обставинах" (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 37, с. 33), тобто є худож. методом (див. Метод художній), за допомогою якого Л. здатна створити найбільш правдиві образи, показати явища дійсності в їх істор. конкретності, соціальній зумовленості і взаємозв'язках. Тенденції до реалізму виявлялися в Л. завжди. Але свого розквіту реалізм досяг лише в 19 ст. у творчості О. Бальзака, Ч. Діккенса, Г. Ібсена, О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого та ін. великих художників. В укр. Л. критичний реалізм представлений творчістю Т. Шевченка, Панаса Мирного, І. Карпенка-Ка-рого, І. Франка, М. Коцюбинсько го, Лесі Українки. Якісно новим етапом у худож. історії людства стала Л. соціалістичного реалізму. Цей творчий метод зародився на поч. 20 ст. (М. Горький) і остаточно сформувався в результаті перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції. Він передбачає правдиве, історично конкретне зображення дійсності в її революц. розвитку і спирається на принципи партійності мистецтва і народності мистецтва. Ще в епоху панування буржуазії з'явилися література і мистецтво, пройняті соціалістичною тенденцією, яка в умовах існування високорозвинутих класових суперечностей виступає як партійність художньої творчості. Принцип партійності ідеології взагалі, і Л. й мистецтва зокрема, теоретично обгрунтував В. І. Ленін. У статті "Партійна організація і партійна література" (1905) він зазначав, що "літературна справа повинна стати частиною загальнопроле-тарської справи, „коліщатком і гвинтиком" одного-єдиного, великого соціал-демократичного механізму, що приводиться в рух усім свідомим авангардом всього робітничого класу" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 12, с. 93). Комуністична партія виражає в своїй політиці корінні інтереси трудящих мас. Тому в сучас. істор. умовах комуністична партійність Л. стала найвищим виявом її народності. Принцип комуністичної партійності забезпечує справжню свободу творчості. Письменник, озброєний марксистсько-ленінським світоглядом, пізнає дійсність в істинних закономірностях її розвитку. Партійність є й категорією естетичною, бо втілюється вона в усій образній структурі твору. Комуністична партійність рад. л-ри протистоїть антинародній суті бурж. л-ри.

Рад. Л. включає в себе як органічну складову частину революц. романтику, показує перспективи розвитку. Звідси життєстверджу-ючий пафос Л. соціалістичного реалізму, її істор. оптимізм. Худож. новаторство рад. Л. поєднується з використанням і розвитком усіх прогресивних тенденцій світової Л. Рад. Л. створюється багатьма мовами народів СРСР, у різноманітних нац. формах. Водночас вона є єдиною за своїм ідейним спрямуванням і естетичними принципами, соціалістичною за змістом, інтернаціоналістською за своїм духом і характером. Творчість В. Маяковського, П. Тичини, М. Шолохова, Я. Купали, О. Твардовського, Ч. Айтматова, О. Гончара, Е. Межелайтіса, Р. Гамзатова та ін. визначних письменників є культурним надбанням всього рад. народу. Тенденція до взаємозбагачення і зближення всіх нац. загонів рад. Л. особливо виразно виявляється в добу розвинутого соціалізму. Соціалістичний реалізм з його ідейною силою і невичерпним худож. багатством протистоїть модерністсько-декадентським течіям у мистецтві (див. Декадентство, Модернізм). Розвиваючись під прапором соціалістичного реалізму, під керівництвом Комуністичної партії, радянська література досягла видатних успіхів і набула світового значення. Див. також Літературознавство, Літературна критика; розділи Література в статтях про держави, союзні республіки СРСР, розділ Література в томі "Українська РСР", ст. про окремих письменників.

Літ.: Маркс К. и Энгельс Ф. Об искусстве, т. 1—2. М., 1976; Ленін В. І. Про літературу. К., 1970; Матеріали XXIV з'їзду КПРС. К., 1972; Матеріали XXV з'їзду КПРС. К., 1977, Арістотель. Поетика. К., 1967; Бєлінський В. Г. Літературно-критичні статті. К., 1953; Чернишевський М. Г. Літературно-критичні статті. К., 1951; Добролюбов М. О. Літературно-критичні статті. К., 1961; Плеханов Г. В. Естетика і література. К., 1960; Горький М. Про літературу. К., 1954; Луначарський А. В. Про літературу К., 1975; Дзеверін І. О. Естетика ленінізму і питання літератури. К.. 1975; Українські письменники про літературу та мову. К., 1961; Теорія літератури. К., 1975.

І. О. Дзеверін.

 

Схожі за змістом слова та фрази