керування — притаманний високоорганізованим системам (соціальним, біол., технічним) процес, спрямований на забезпечення їхньої цілісності, структури, підтримання заданого режиму їхнього функціонування, досягнення певної мети (шляхом обміну інформацією між підсистемами — керуючою і керованою системами). Найскладніша, ієрархічно організована структура У. властива соціальним системам (див. Управління соціальними системами). Процеси У. з появою кібернетики стали предметом систематичних досліджень. Кібернетика і електронні обчислювальні машини (ЕОМ) відкрили великі можливості і перспективи для створення різного рівня автоматизованих систем У. (АСУ), здатних замінити людину в У. складними системами та процесами. Системи У. поділяються на ригідно (жорстко) детерміновані (дія керуючої системи однозначно визначає реакцію керованої системи) і статистично детерміновані (задається відносно широкий діапазон можливих реакцій керованої системи на дію керуючої). Критерієм ефективності У. можуть виступати міра адаптації (пристосування) керуючої системи до змін зовн. середовища, яка дає їй можливість забезпечити самоорганізацію, самозбереження, самовдосконалення і досягнення мети, або рівень оптимізації заданого параметра керуючої системи (швидкодія, стабільність тощо). Різні за природою системи У. відрізняються рівнем складності, структурної організації, функціональними можливостями. Найпростішими системами У. є сучас. кібернетичні машини, що функціонують за закладеними в них програмами. Біол. системам притаманні два рівні У.— організмовий (відтворюється спадково й орієнтований на самозбереження популяції, біоценозу, біогеоценозу) і поведінковий (орієнтований на забезпечення потреб біол. системи в її взаємодії із зовн. середовищем).
О. Я. Мороз.
