(УТКЦ) — церква, яка постала в результаті укладення Брестської церковної унії 1596 і переходу під юрисдикцію папи римського більшості правосл. єпископів і митрополита Київ, митрополії. Після поділів Речі Посполитої (1772—95) Уніатську (її поч. назва) церкву було ліквідовано на укр. (Правобережна Україна й Волинь) та білорус, землях, які відійшли під владу Рос. імперії. Упродовж 18—19 ст. вона еволюціонувала в традиц. віросповідання корінного укр. населення Галичини і Закарпаття. За часів входження цих укр. земель до Австро-Угор. імперії розпорядженням імператриці Марії Терезії Уніатська церква дістала назву «Греко-католицька церква», чим підкреслювалося, з одного боку, визнання нею примату папи римського і верховенства над собою глави рим.-катол. церкви, а з іншого — збереження сх. (грецького) обряду, характерного для правосл. церкви (відповідно вірних церкви стали називати не уніатами, а греко-католиками). Визначними ієрархами церкви були митрополити Андрей Шептицький та Йосип Сліпий. Невдовзі після визволення зх. земель України від нім.-фаш. окупації рад. влада, зініціювавши 1946 Львів, собор, ліквідувала УГКЦ. Значну частину ієрархів було репресовано. До 1989 церква існувала нелегально. За роки незалежності України УГКЦ повністю відновила свою церк.-реліг. структуру, організовує свої громади на тер. усієї країни. Станом на 2004 церква має митрополію, Києво-Вишгородський екзархат, 18 єпархіальних і чернечих управлінь, 3 336 громад, 92 монастирі, 13 дух. навч. закладів, 14 місій і 2 братства, 1 132 недільні школи, 26 період, видань. Апостол, екзархати діють і в місцях масового поселення українців за кордоном. Очолює УГКЦ кардинал Любомир Гузар (з січ. 2001).
Літ.: Церква і релігійні організації в Україні. К., 2002.
