у фізиці—фундаментальна фіз. величина, що характеризує стан і властивості полів фізичних. П. може бути скалярною, векторною або тензорною функцією координат простору і часу (див. Поля теорія). У випадку постійного електричного (електростатичного) і гравітаційного полів П. є скалярною функцією координат φ (х, у, г), градієнт якої (зі знаком мінус) дорівнює напруженості поля Е = — grad φ (х, у, z). Різниця П. двох точок поля чисельно дорівнює роботі, яка виконується при перенесенні одиничного позитивного заряду (одиничної маси) з однієї точки в другу. Величина ж самого П. у даній точці може бути визначена з точністю до довільної сталої. Щоб усунути цю невизначеність, вважають, що в нескінченно віддаленій точці П. дорівнює нулеві. Потенціали електростатичного поля φe і поля тяжіння φr, створені відповідно точковими зарядом q і масою m на віддалі r, визначаються за Кулона законом і Ньютона законом тяжіння формулами:
де ε — діелектрична проникність, εо — електрична стала, у — гравітаційна стала. Для опису електромагн. поля використовують векторний П. А (х, у, z, t) і скалярний П. φ (х, у, z, t (де t — час), через які однозначно визначаються вектори магн. індукції В і напруженості електр. поля Е;
не змінюються. Незалежність електромагн. поля відносно такої заміни П. наз. калібрувальною інваріантністю. У відносності теорії величини А та φ об'єднують у чотиривимірний вектор-потенціал. У релятивістській теорії тяжіння для опису гравітаційних полів використовується чотиривимірний тензорний потенціал (метричний тензор).
Літ.: Гюнтер Н. М. теория потенциала и её применение к основным задачам математической физики. м., 1953; Ландау Л. Д., Лифшиц Е. М. теоретическая физика, т. 2. теория поля. м., 1973; Тамм И. Е. основы теории электричества. м., 1976.
Е. А. Пашицький, П. I. Фомін.
