- перший міжнародно-правовий документ, що містить перелік основних прав і свобод людини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.XII 1948 з метою здійснення одного з осн. принципів ООН - створення необхідних умов для мирних і дружніх відносин між націями. За пропозицією ряду д-в, у т. ч. СРСР, до Статуту ООН було включено положення, яке підкреслює, що однією з цілей ООН є заохочення й розвиток поваги до прав людини і осн. свобод для всіх. До прав людини декларація відносить права особи - рівність усіх людей без будь-якої дискримінації, право на життя, на свободу і особисту недоторканність, право на недоторканність честі, репутації і житла, право кожної людини на захист її прав неупередженим судом; громадянські й політ. права і свободи - право громадянства і притулку, право на володіння майном, на шлюб, свободу думки, совісті й релігії, свободу переконань, мирних зборів та асоціацій, загальне виборче право при таємному голосуванні; соціально-екон. права - на працю й на рівну оплату за однакову працю, на створення профспілок, на відпочинок і соціальне забезпечення, на освіту і на участь у культур. житті суспільства. СРСР та інші соціалістичні д-ви зробили вирішальний внесок у розробку й прийняття декларації. Вони всебічно сприяють міжнар. співробітництву в галузі забезпечення прав людини. На підставі декларації Генеральна Асамблея ООН 1966 прийняла юридично обов'язкові Пакти про права людини. СРСР, УРСР і БРСР ратифікували їх першими. День прийняття декларації, проголошений ООН Днем прав людини, щорічно відзначається народами світу.
