- право Польс. д-ви з часу її утворення (9 ст.) до припинення існування (кін. 18 ст.). У своїй основі польс. право було звичаєвим. З утворенням д-ви і зміцненням влади великого князя право уніфікувалося, чому сприяло правосуддя монарха, яке він вершив під час роз'їздів по країні. Система загальнопольс. права оформилася до поч. 12 ст. Вона зберігалась і в період феод, роздробленості. В найдавнішому збірнику польс. звичаєвого права Ельблонзькій книзі (Польській правді) констатується загальнопольс. характер права. З 13 ст. співіснували такі системи права: 1) польське земське право, 2) міське, засноване на німецькому праві, 3) церковне, канонічне право. З метою упорядкування правових відносин у 14 ст. король Казимир Великий видав статути, якими заборонялося альтернат, застосування нім. чи польс. права залежно від бажання сторін. Ці статути, як і доповнюючий їх Вартський статут 1423, стали осн. джерелом суд. земс. права Польщі.
Від 14 ст. осн. джерелом права стали статути та привілеї, видані королем за згодою або на вимогу панів і шляхти (Вислицький, Пйотрковський тощо). Рим. право мало незначний вплив на становлення земс. права в Польщі, проте велика кількість його понять та інститутів були сприйняті міським правом. У 16 ст. створено збірки, що включали раніше видані статути та конституції, а також норми звичаєвого права. Була розроблена система (власне К. п.), яка базувалася на традиціях польс. земс. права. Згідно з нею сукупність юрид. норм поділялася на політичне і судове право. Суд. право однаково стосувалось як приват, (цивільного), так і крим. та процес, права, тобто всього обсягу права, який належав до компетенції судів.
Літ.: Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. М., 1980.
Б. Й. Тищик.
