— багато аспектне явище суспільного життя. В морально-філос. розумінні С. с.— можливість кожної людини діяти відповідно до власних переконань, згідно з велінням совісті (не порушуючи при цьому існую чих у даному суспільстві соціальних норм). Ставлення до релігії є однією з сторін цієї проблеми. У політ. плані С. с. розглядається як один з аспектів демократії. З юрид. боку С. с. належить до осн. особистих прав людини; є однією з свобод демократичних. В СРСР вона передбачалася всіма попередніми Рад. конституціями. Діюча Конституцій СРСР 1977 (ст. 52; ст. 50 Конституції УРСР 1978) розглядає С. с. як право громадян "сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду". Конституцією СРСР заборонено розпалювання ворожнечі і ненависті у зв'язку з реліг. віруваннями. Як і ін. конституційні права, С. с. забезпечується відповідними гарантіями: політ. ідеологічними, правовими, матеріальними, насамперед відокремленням церкви від держави і школи від церкви. Рад. конституція закріпила й рівність громадян перед законом незалежно від їхнього ставлення до релігії. Для задоволення реліг. потреб віруючі, які досягли повноліття, можуть утворювати релігійні об'єднання, що реєструються в УРСР відповідно до Положення, затвердженого Указом Президії Верховної Ради УРСР від 1.ХІ 1976 (зі змінами й доповненнями від 9. IX 1981). Важливе значення має передбачене Положенням правило про рівність перед законом усіх зареєстрованих реліг. об'єднань і орг-цій. Водночас встановлено, що ніхто не може, посилаючись на реліг. переконання, ухилятися від виконання своїх громадянських обов'язків.
М. О. Голодний.
