— нормативний акт. який конкретизує закріплені Конституцією СРСР осн. принципи діяльності адвокатури в СРСР і на цій основі визначає її повноваження, форми і методи роботи. Прийнятий Верховною Радою СРСР ЗО.ХІ 1979. Став зразком для Положень про адвокатуру в союзних республіках, зокрема в УРСР — Положення про адвокатуру УРСР, затвердженого Законом, прийнятим Верховною Радою УРСР 31.Х 1980.