Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow лже-ліб arrow ЛИТОВСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА
   

ЛИТОВСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА

Литва.

Загальні відомості. Лит. РСР утворена 21.VII 1940. Увійшла до складу СРСР. 3.VIII 1940. Розташована на Зх. Європ. частини СРСР. Межує на Пн. з Латв. РСР, на Сх. та Пд.— з БРСР, на Пд. Зх.— з Калінінградською обл. РРФСР та Польщею. На Зх. омивається Балтійським м. Поділяється на 44 райони, має 92 міста та 22 с-ща міськ. типу. Карти див. на окрем. арк., с. 448—449.

Державний лад. Лит. РСР — суверенна радянська соціалістична держава, що входить до складу СРСР. Діючу Конституцію Лит. РСР прийняла 20.IV 1978 позачергова 9-а сесія Верховної Ради Лит. РСР 9-го скликання. Найвищий орган держ. влади і єдиний законодавчий орган — однопалатна Верховна Рада Лит. РСР, що обирається строком на 5 років. Верховній Раді Лит. РСР підзвітна обирана нею Президія Верховної Ради Лит. РСР — постійно діючий орган Верховної Ради республіки, який здійснює в межах, передбачених Конституцією Лит. РСР, функції найвищого органу держ. влади республіки в період між її сесіями. Верховна Рада Лит. РСР утворює Уряд Лит. РСР — Раду Міністрів Лит. РСР — найвищий виконавчий та розпорядчий орган держ. влади республіки. Місц. органами держ. влади в районах, містах, селищах, апілінках Лит. РСР є відповідні Ради нар. депутатів, що обираються населенням строком на 2,5 року. У виборах до всіх Рад нар. депутатів Лит. РСР беруть участь громадяни, які досягли 18 років, на основі заг., рівного й прямого виборчого права при таємному голосуванні. Найвищий суд. орган республіки — Верховний Суд Лит. РСР, який Верховна Рада Лит. РСР обирає строком на 5 років.

Природа. Берегова лінія Балтійського м. в межах Л. мало розчленована. Вздовж берега простягаються піщані пляжі з дюнами. На Пд. вузька Куршська коса відокремлює від моря Куршську зат. Л. міститься на 3. Сх.-Європ. рівнини. Рельєф переважно низовинний. Зх. частину республіки займає Приморська низовина, яка поступово переходить у Жямайтську височ. (вис. до 234 м). У центрі Л. — Середньолитовська низовина (вис. 80—90 м), обмежована зі Сх. та Пд. погорбованим Балтійським пасмом (вис. до 288 м), яке поділяється на Аукштайтську, Дзукську та Судувську височини. На крайньому Сх. в межі Л. заходять Свенцянські пасма та відроги Ошмянської (вис. до 292 м, г. Юозапіне) височини. Корисні копалини: буд. матеріали (глини, піски, крейда, гіпс, ангідрити, доломіти, вапняки), нафта, торф, титано-цирконієві розсипища, фосфорити. На балт. узбережжі — янтар. Мінеральні джерела (Друскінінкай, Паланга, Бірштонас, Лікенай), на базі яких — курорти.

Клімат помірний, перехідний від морського до континентального. Пересічна т-ра січня —4,8°, липня + 17,2°. Опадів 750 мм на рік. Найбільша їх кількість припадає на жовтень (на узбережжі). Вегетаційний період від 169 до 202 днів. Річкова сітка густа (722 ріки завдовжки понад 10 км, з них 12 — понад 150 км). Ріки повноводні, належать до бас. Балтійського м. Найбільша ріка — Нямунас (Німан), гол. її притоки: Няріс (Вілія), Мяркіс, Мінія, Шешупе. В республіці — бл. 3000 озер, найбільше — Друкшяй (Дри-святи; пл. 45 км2). На Нямунасі — Каунаське водосховище (64 км2). Переважають підзолисті та дерново-підзолисті грунти, подекуди — родючі дерново-карбонатні. Л. лежить у зоні мішаних лісів. Лісами вкрито понад 27% тер. республіки, більше половини з них — на Пд. Сх. Переважають хвойні породи (56%): сосна, ялина. Широколистяні ліси — гол. чин. у центр. районах Л. Бл. 17% території — луки та пасовища, бл. 7% — болота. Характерні представники фауни: заєць-русак, лисиця, вовк, лось, благородний та плямистий олені, козуля, куниця, норка та ін. В річках та озерах — видра, бобер. З риб — лящ, щука, окунь, плотва, форель тощо. На тер. Л.— заповідники Жувінтас, Чяпкялю, Литовський національний парк та 101 заказник.

В. І. Кветкаускас.

Населення. Осн. населення — литовці (80%, 1979, перепис). Живуть також росіяни, поляки, білоруси, українці, євреї та ін. Пересічна густота нас.— 52 чол. на 1 км2 (1980). Міське населення становить 61% (1979). Найбільші міста: Вільнюс, Каунас, Клайпеда, Шяуляй, Паневежис. Історія. Тер. Л. людина заселяла з кін. палеоліту і в неоліті (з 10—9-го тис. до серед. 2-го тис. до н. е.). Починаючи з 9 ст. у Пд.-Сх. Прибалтиці розвивалися феод. відносини і формувалася лит. народність. З виникненням класів з'явилися держ. утворення — землі (князівства). В 30—40-х рр. 13 ст. Міндовг об'єднав частину лит. князівств в єдину ранньофеод. д-ву — Велике князівство Литовське. З поч. 13 ст. литовці вели тривалу боротьбу проти агресії нім. лицарів (див. Лівонський орден, Тевтонський орден). У ряді битв (1236, 1260 та ін.) лит. війська завдали лицарям поразки. Однак спроби проникнення нім. агресорів у лит. землі тривали. Могутність Л. зросла за князювання Гедиміна (1316—41). Л. вела війни з Золотою ордою (1258, 1275, 1278, 1282, 1315, 1338,1340). В 1363 великий князь лит. Ольгерд (1345—77) розбив татар у битві на р. Сині Води (на Дніпровсько-Бузькому лимані). Кордони лит. д-ви значно розширилися, насамперед у результаті загарбання укр. і білорус. земель. У серед. 14 ст. під владою Л. опинилися Сх. Волинь, Поділля, Київ (бл. 1362), згодом — ін. укр. землі аж до Чорного м. У 90-х рр. 14 ст. Вітовт (1392—1430) замість удільних князів на загарбаних землях, зокрема у Київському князівстві, призначив своїх намісників. Кревська унія 1385 між Л. і Польщею привела до створення Польсько-Лит. д-ви, великий князь лит. Ягайло став королем Польщі. В 1387 в Л. було запроваджено католицтво (крім Жемайтії, де його введено 1413). Зближення Л. і Польщі створило передумови для вирішальної перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві 1410. За Мельнським договором 1422 під владою Ордену (згодом — Пруссії) залишився лише Клайпедський край. На загарбаних Л. укр., білорус. і рос. землях точилася визвольна боротьба. Антилит. виступи відбулися 1436, 1480—81 на Київ землі. З кін. 14 ст. у Великому князівстві Лит. значно розширилася феод. власність на землю. Зростало екон. і політ. значення великих бояр. У серед.15 ст. з них було створено урядовий орган — Раду панів, що контролювала діяльність великого князя Бояри й шляхта стали привілейованим станом зі своїм судом та органом управління — Сеймиком. Інтенсивно проходив процес закріпачення селян, яке посилилося після видання "Устави на волоки" 1557 (поширювалася на тер. Польщі, Литви, України та Білорусії). Це викликало ряд повстань, зокрема на загарбаних укр. і білорус. землях (Бакотське повстання 1431—34, Канівське міське повстання 1536, Черкаське міське повстання 1536).

У 1529, 1566 і 1588 було видано кодекси кримінального і цивільного права Лит. д-ви — Литовські статути. В багатьох містах Литви і загарбаних нею земель, зокрема України запроваджено магдебурзьке право. Лит. і польс. феодали з серед. 15 ст. почали агресію проти рос. земель. З виникненням Російської централізованої держави рос. і білорус. населення Великого князівства Литовського почало тяжіти до нового центру — Москви. В кін. 15 — на поч. 16 ст. до Рос. д-ви відійшли землі по лівому березі Оки, Пн. Україна (Чернігів), частини Смолен. та Вітеб. земель. У серед.16 ст. Л. включилась у війну з Росією за Лівонію (див. Лівонська війна 1558—83). В цей період, за Люблінською унією 1569, Польща і Л. об'єдналися в єдину д-ву — Річ Посполиту. На поч. 17 ст. Л. було втягнуто у війну Речі Посполитої зі Швецією. Під час визвольної війни українського народу 1648—54 лит. феодали разом з польськими вели боротьбу проти повсталих народів України та Білорусії, що призвело до війни Л. з Рос. д-вою. В 2-й пол. 17 ст. Л. фактично перетворилася на провінцію Польщі. В період Північної війни 1700—21 на тер. Л. відбувалися воєнні дії.

Після 3-го поділу Польщі (1795) більшу частину Л. було приєднано до Росії. Територія по лівому березі Німану відійшла до Пруссії, з 1815 — до Росії. Зх. лит. землі (Клайпедський край) залишилися під владою Пруссії. Лит. землі в складі Росії з 1843 було включено до Віденської і Ковенської губерній. Зміцнення зв'язків між лит. і рос. народами сприяло втягуванню трудящих Л. в революц. рух Росії. Феод.-кріпосницька система в Л., як і в Росії, в 1-й пол. 19 ст. переживала кризу. Значно посилився сел. рух. Польське повстання 1830—31 охопило й Л., де, особливо в Жемайтії, крім шляхти, у повстанні брали участь селяни.

Грабіжницький характер селянської реформи 1861, яку було проведено в більшій частині Л., привів до піднесення сел. руху. Селяни були однією з гол. рушійних сил повстання 1863—64 в Л. й Білорусії (див. Польське повстання 1863—64), що проходило під керівництвом К. С. Калиновського, А. Мацкявічюса, 3. Сераковського та ін. Повстання змусило царський уряд піти на деякі поступки селянам. Однак заворушення не припинялися. Бурж. реформи 70— 80-х рр. прискорили розвиток капіталізму і посилили класову диференціацію селянства. У 2-й пол. 19 ст. завершилася консолідація лит. бурж. нації. Посилився нац.-визвольний рух лит. народу. З 1871 почалися страйки робітників Л. У 80-х рр. 19 ст. виникли перші марксистські гуртки. У вересні 1895 В. І. Ленін відвідав Вільнюс, де встановив зв'язки з місц. марксистами. У травні 1896 створено Лит. с.-д. партію (ЛСДП). У 1900 Соціал-демократія Королівства Польського, Робітничий Союз Литви і частина лівих елементів ЛСДП об'єдналися в Соціал-демократію Королівства Польського і Литви (СДКПіЛ). Лит. трудящі брали участь у революції 1905—07. Нове піднесення страйкового руху в Л. почалося 1912. Під впливом газ. "Правда" в Ризі 1913—14 видавалася лит. робітн. газ. "Вільніс" ("Хвиля"). З поч. 1-ї світової війни Л. стала ареною воєнних дій. На кін. 1915 її окупували нім. війська. У вересні 1917 під контролем нім. окупаційної влади було створено контррево-люц бурж.-націоналістичну "Литовську раду", яка прийняла схвалену окупаційною владою постанову про відродження Лит. д-ви і фактичне підпорядкування її Німеччині. Під керівництвом Компартії Литви (створена в жовтні 1918) трудящі в грудні 1918 — січні 1919 встановили Рад. владу в більшості районів Л. 8.XII 1918 у Вільнюсі створено Тимчасовий революц. робітн.-сел. уряд на чолі з В. С. Міцкявічюсом-Капсукасом. 22.XII декретом Раднарко-му РРФСР, а 23.XII постановою ВЦВК визнано незалежність Лит. Рад. Республіки. На 1-му з'їзді Рад Л. (18—20.ІІ 1919, Вільнюс) було обрано ЦВК республіки. З метою об'єднання революц. сил у боротьбі проти внутр. контрреволюції з'їзд визнав за необхідне об'єднання Л. і Білорусії в єдину Литовсько-Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку. Влітку 1919 нім. і польс. інтервенти разом з лит. бурж.-націоналістичними військами повалили Рад. владу в Л. Влада перейшла до рук литовської буржуазії, 12.VII 1920 буржуазний уряд Л. уклав з РРФСР договір, за яким Рад. уряд визнав м. Вільнюс і Вільнюський край невід'ємною частиною Л. Але в жовтні 1920 цю територію загарбала бурж.-поміщицька Польща. 28.IX 1926 Л. уклала з СРСР договір про ненапад. 17.ХІІ 1926 в Л. було здійснено фашист. переворот. 23.III 1939 фашист. Німеччина загарбала Клайпеду і Клайпедський край. 10 X 1939 було підписано лит.-рад. договір, за яким Рад. уряд передавав Л. визволені Червоною Армією м. Вільнюс і Вільнюський край. Договір був спрямований проти перетворення Л. на плацдарм для нападу на СРСР. З цією метою за згодою лит. уряду в Л. було розміщено встановлені контингенти рад. військ. Реакційна верхівка Л. саботувала договір. Для забезпечення виконання його, за згодою лит. уряду, 15.VI 1940 до Л. вступили додаткові контингенти рад. військ. Жителі вітали рад. воїнів. Соціалістичну революцію, що почалася в Л., очолила Компартія Л. 17.VI було створено Нар. уряд Л. 21—23.VІІ 1940 всенародно обраний Нар. сейм відновив Рад. владу, проголосив Л. Рад. Соціалістичною Республікою і звернувся до Верховної Ради СРСР з проханням прийняти Л. до складу Рад. Союзу. З.VІІІ це прохання було задоволено. В Л. було проведено соціалістичні перетворення.

Протягом першого тижня після початку Великої Вітчизн. війни Л. окупували нім.-фашист. загарбники. В республіці розгорнулася партизанська боротьба, діяли 94 загони і групи. В 1942 у складі Червоної Армії було сформовано нац. з'єднання — 16-у Лит. стрілецьку д-зію. За роки війни бл 15 тис. воїнів-литовців і партизанів нагороджено орденами й медалями, 19 з них удостоєно звання Героя Рад. Союзу. 28.І 1945 завершилося визволення Л. від окупантів. Лит. народ під керівництвом Комуністичної партії і з допомогою рос., укр. та ін. народів СРСР відбудував нар. г-во. Проведено соціалістичну реконструкцію пром-сті, колективізацію с. г., здійснено культур. революцію. В ході соціалістичного будівництва змінилася класова структура суспільства в республіці. За роки Рад. влади сформувалася лит. соціалістична нація. В період розвинутого соціалістичного суспільства трудящі Л. разом з усіма народами Радянського Союзу працюють над створенням матеріально-технічної бази комунізму.

Республіку нагороджено орденами Леніна (1965), Дружби народів (1972), Жовтневої Революції (1980).

Б. П. Куркуліс.

Комуністична партія Литви створена в жовтні 1918. В 1919—40 діяла нелегально, очолюючи боротьбу трудящих Л. за соціальне визволення. 8.Х 1940 ввійшла до складу КПРС під назвою Комуністична партія (більшовиків) Литви — КП(б) Литви. З жовтня 1952 має сучас. назву. На 1.І 1980 налічувала 165 755 членів і кандидатів у члени партії. Черговий, XVII з'їзд відбувся 20—22.І 1976. Перший секретар ЦК Компартії Литви — П. П. Грішкявічус (з 1974).

ЛКСМ Литви засн. в січні 1919, організаційно оформлено в жовтні 1924 на 1-му з'їзді КСМ Литви. На 1.І 1980 налічувала 441 756 чол. Профспілки Литви на 1.І 1980 налічували 1 735 331 чол.

Народне господарство. Л.— республіка з розвинутою індустрією і широко механізов. високопродуктивним с. г. Нар. г-во Л. є складовою частиною единого народногосподарського комплексу СРСР. Л. виділяється машинобудуванням, металообробкою, електротехнічною, хім., буд. матеріалів, легкою й харч. пром-стю. Випереджаючими темпами розвивається електроенергетика. С. г. спеціалізується на тваринництві молочно-м'ясного й свинарстві беконного напрямів. У 1978 у валовому сусп. продукті республіки на пром-сть припадало 56,7%, с. г.— 23,8%, буд-во — 10,2%, транспорт і зв'язок — 3,3% . Капіталовкладення в пар. г-во Л. 1978 становили 1616 млн. крб. (1965 — 671 млн. крб.). Продуктивність праці 1978 зросла проти 1970: в пром-сті — на 49%, в с. г. (громадський сектор) — на 56%, в буд-ві — на 34%. Нац. доход республіки збільшився за 1971— 78 в 1,45 раза. Виплати й пільги з сусп. фондів споживання зросли за цей період на 75%, роздрібний товарооборот — на 61 %. Введено в дію 15 977 тис. м2 заг. (корисної) житл. площі. Л. входить до Прибалтійського екон. району СРСР. Промисловість. Основу енерг. г-ва становить довізне паливо (вугілля, нафтопродукти, газ). Місц. ресурси — гідроенергія й торф — мають другорядне значення. Найбільші електростанції — Литовська ДРЕС, Каунаська ГЕС, Вільнюська ТЕЦ № 2. Будується (1980) Ігналінська АЕС, Кайшя-дорська ГАЕС. Машинобудуванню й металообробці належить провідне місце в пром-сті Л. (виготовлення металорізальних верстатів, точних приладів і засобів автоматизації, електронно-обчислювальної техніки, електротех. виробів; електрозварювальне устаткування, паливна апаратура, телевізори, побутові холодильники тощо; суднобудування й судноремонт). Підприємства маш.-буд. пром-сті зосереджені у Вільнюсі, Каунасі, Шяуляї, Паневежисі, Клайпеді, Кедайняї, Мажейкяї, Алітусі та ін. містах. Хімічна пром-сть представлена виробн. мінеральних добрив, штучного волокна, пластмасових виробів, мед. препаратів (Вільнюс, Каунас, Іонава, Кедайняй). У 1980 введенов дію перший у Л. Мажейкяйський нафтопереробний з-д. Пром-сть буд. матеріалів випускає високоякісний цемент, збірні залізобетонні конструкції, цеглу, шифер, а також мінеральну вату, склоблоки, віконне скло тощо. Підприємства деревообр. і целюлозно-паперової пром-сті розміщено в Іонаві, Клайпеді, Каунасі, Шяуляї, Вільнюсі, Грігішкесі тощо. Серед галузей легкої пром-сті розвинуті бавовняна, лляна, вовняна, трикотажна (Каунас, Клайпеда, Алітус, Паневежис, Біржай, Плунге, Кретінга, Тельшяй, Утена). Гол. галузі харч. пром-сті — м'ясна, молочна (Каунас, Вільнюс, Паневежис, Шяуляй, Клайпеда, Алітус та ін.), рибна (центр мор. рибальства й рибної пром-сті — Клайпеда)Підприємства цукр., борошномельної, кондитерської, спирто-горілчаної та ін. галузей пром-сті. Поширені худож. промисли. Сільське господарство. Осн. напрям с. г. республіки— виробництво м'яса й молока, а також льону, цукрових буряків, картоплі, зернових культур, ово чів. Заг. обсяг с.-г. продукції Л. 1978 зріс проти 1950 на 2(0% На кін. 1978 в республіці було 787 колгоспів, з них 1 риболовецький, 327 радгоспів. С.-г угіддя 1978 становили 53,8% заг. зем. площі, з них орні землі — 69,4%, сіножаті— 11,2%, пасовища — 19,4%. Для с. г. велике значення має осушу вання заболочених земель. У 1978 площа осушених земель становила 2211,4 тис. га. Провідна галузь с. г.— інтенсивне тваринництво (виробляє 2/3 всієї продукції с. г.). Поголів'я (тис, поч 1979): великої рогатої худоби — 2197 (у т. ч. корів — 875), свиней — 2558. овець і кіз — 66 Птахівництво в основному переведено на індустр основу (збудовано птахофабрики, інкубаторно-птахівничі станції). Розвиваються бджільництво, звірівництво (сріблясто-чорні лисиці голубі песці, норки), рибництво. В 1978 вироблено: м'яса (в забійній вазі) — 477 тис. т, молока — 2808 тис. т, яєць — 943 млн. шт., вов ни — 0,2 тис т. У землеробстві провідне місце належить посівам кормових культур (багаторічні та однорічні трави, кукурудза) та зернових (вирощують озиме жито, пшеницю, ячмінь, овес); з тех. культур — льон-довгунець. цукр. буряки.

У 1978 площа плодово-ягідних насаджень у плодоносному віці становила 39 тис. га (1940 — 20 тис. га). Парк с.-г, машин Л. становив (тис, кін. 1978): тракторів (у фіз одиницях) — 45,8 тис. шт., зернозбиральних комбайнів — 10,3 тис. шт. В республіці широко здійснюється спеціалізація й концентрація с.-г. виробн. на основі міжгосподарського кооперування і агропромислової інтеграції. На кін. 1978 в Л. налічувалося 107 міжгосп. підприємств і орг-цій, у т. ч. будівельних — 43. тваринницьких — 12.

Транспорт. Осн. види — залізничний (понад 73,3% вантажо-обороту Л.) і автомсб (25,9%). Довжина з-ць заг. користування на кін. 1978 — 2,03 тис. км, з них 0,1 тис. км електрифіковано Гол. лінії: Москва — Мінськ — Вільнюс — Калінінград Вільнюс — Шяуляй — Рига, Ленінград — Вільнюс — Каунас — Калінінград, Рига — Шяуляй — Калінінград, Вільнюс — Клайпеда Автошляхів — 32,1 тис. км, у т. ч. 19,9 тис. км з твердим покриттям Річковий порт — Каунас, мор порт — Клайпеда. Авіасполучення з багатьма містами СРСР та окремими райцентрами республіки.

Б. П. Куркуліс.

Охорона здоров'я. В 1978 в Л. налічувалося 39,1 тис лікарняних ліжок — 115 ліжок на 10 тис. ж. (1940 було 8,9 тис. ліжок — ЗО ліжок на 10 тис. ж.); мед. допомогу подавали 12,6 тис. лікарів — 37 лікарів на 10 тис. ж. (1940 — 2 тис. лікарів — 6,7 лікаря на 10 тис. ж.) та 34,4 тис. осіб серед мед. персоналу. Мед. кадри готують в Каунаському мед ін-ті на мед. ф-ті Вільнюського ун-ту та в 6 серед. мед. навч. закладах. У 1976 в Л. було 2,5 тис колективів фізкультури, в яких налічувалося 54б,9 тис. чол. Відомі бальнеологічні курорти Друскінінкай, Бірштонас, Лікенай,Палата. Нерінга та ін.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні заклади. В бурж. Л переважна частина дітей не відвідувала або не закінчувала загальноосв. школу Поч. школи здебільшого були державними, половина середніх — приватними. Існувало 7 вузів. На 10 тис. чол. населення лише 64 мали серед. і неповну серед. освіту За роки Рад. влади Л. має значні досягнення у розвитку культури й освіти. В десятій п'ятирічці в республіці майже здійснено заг серед. освіту В 1978/79 навч. р. в Л. було 2,5 тис. загальноосв шкіл (0,6 млн. учнів), 74 серед. спец. навч. заклади (69,7 тис. учнів), 12 вищих навч. закладів (68,7 тис. студентів). Найбільші вузи: Вільнюський університет їм. В. Капсукаса, ін-ти — пед., інженерно-буд., усі — у Вільнюсі, політехнічний і медичний ін-ти, Лит. сільськогосподарська академія в Каунасі та ін В 1978 профес.-тех. уч-ща республіки підготували 21,9 тис. кваліфікованих робітників. З кожної 1000 чол. населення, зайнятих у нар. г-ві, 637 мають вищу й серед. (повну й неповну) освіту (1977). Академія наук Литовської РСР (13 н.-д. установ; 49 академіків і членів-кореспондентів; 1978). Працюють Вільнюський філіал Всесоюзного н.-д. ін-ту металорізальних верстатів, н.-д. ін-т "Теплоізоляція", Лит. н.-д. ін-т текстильної пром-сті, ін-ти гідротехніки й меліорації, лісового г-ва, економіки с. г., Лит. філіал Всесоюзного н.-д. ін-ту по вивченню попиту населення на товари нар. споживання і кон'юнктури торгівлі. В 1978 в республіці працювало 13,5 тис. наук. працівників, зокрема 300 докторів і 4,8 тис. кандидатів наук. У Л.— 2,1 тис. масових б-к (29,5 млн. одиниць зберігання), серед найбільших б-к — Держ. б-ка Лит. РСР, Центр. б-ка АН Лит. РСР; 1,5 тис. клубних закладів, 1,5 тис. кіноустановок, 11 театрів, філармонія. В республіці працюють 38 музеїв, серед яких — Музей Революції Лит. РСР, музей Вільнюського замку, Історико-етногр. музей Лит. РСР худож.-— у Вільнюсі; Каунас. худож. музей ім. М. К. Чюрльоніса, історичний, Музей л-ри Лит. РСР (у Каунасі). Позашкільні заклади: 60 палаців і будинків піонерів і школярів, станцій юних техніків, 6 — юних натуралістів, 12 — екскурсійно-туристських, 2 дит. театри, дит. спорт. школи тощо. Преса, радіомовлення, телебачення. В республіці працюють вид-ва "Мінтіс" ("Думка"), "Вага" ("Борозна"), "Швієса" ("Світло") та ін. В 1977 в Л. видано 1743 назви книг і брошур тиражем 18,4 млн. примірників, зокрема 1362 — лит. мовою тиражем 15,4 млн. прим.; виходило 122 газети разовим тиражем 2119 тис. прим., 130 журналів та ін. періодичних видань річним тиражем 46 млн. прим. Друк. органи ЦК Компартії Литви: газ. "Вальстечю лайкраштіс" ("Селянська газета", лит. мовою), "Червони штандар" ("Червоний прапор", польс. мовою), журн. "Комуністас" ("Комуніст", лит. й рос. мовами). Друк. органи ЦК Компартії Литви, Президії Верховної Ради і Ради Міністрів Лит. РСР: газ. "Тієса" ("Правда", лит. мовою) і щотижневик газети "Тієса" — "Агітатор" (лит. і рос. мовами). Радіомовлення — з 1926. З 1956 ведуться радіопередачі по двох програмах лит., рос. і польс. мовами. Республіканське телебачення — з 1957. Телецентр — у Вільнюсі.

Література. Лит. л-ра бере свій початок з уснопоетичної нар. творчості, в якій протягом віків народ виражав свої думи й сподівання (пісні-дайни, перекази, казки, прислів'я). Найдавніші писемні пам'ятки в Л. належать до 14—16 ст. (літописи, твори юрид., публіцистичного характеру). Перша лит. книга—"Катехізис" М. Мажвідаса (1547). Авторами й складачами лит. книг в 16—18 ст. були, як правило, духовні особи. Видатним письменником 18 ст. був К. Донелайтіс. На поч. 19 ст. виступили письменники Д. Пошка, С. Станявічюс, М. Валанчюс та ін. Демократичні й антикріпосницькі настрої виражені у віршах А. Страздаса. Поема А. Баранаускаса "Анікшчяйський бір" — перший великий твір лит. романтизму. В 1864—1904 в Л. було заборонено друкування лит. мовою. Книги й періодична преса видавалися за кордоном і таємно поширювались у Литві. В той час почали свій літ. шлях В. Кудірка, П. Вайчайтіс, Майроніс, Г. Пяткявічайте-Біте Й. Мачіс-Кекштас та ін. В кін. 19 — на поч. 20 ст. в лит. л-рі утвердився критичний реалізм, вершиною якого стала творчість Ю. Жемайте. Лірико-психологічну лінію лит. прози розвивали Й. Білюнас, Шатрієс Рагана та ін. Реалістичні традиції розвивали А. Венуоліс, Я.Гіра, сестри Лаздіну Пеледа та ін. Романтичні тенденції проявились у творах письменників-реалістів В. Креве, Вайжгантаса та ін. Зародження пролет. л-ри пов'язане з діяльністю революціонера й письменника, критика-марксиста В. Міцкявічюса-Капсукаса. Поетом—провісником пролет. революції виступив Ю. Японіє. Великий вплив на дальший розвиток прогресивної лит. л-ри мали Велика Жовтн. соціалістич. революція і встановлення Рад. влади в Л. (1918—19). У роки панування бурж. держави (1919—40) у л-рі значне місце займала творчість прогресивних письменників П. Цвірки, В. Монтвіли, К. Корсакаса, С. Неріс, А. Венцлови, Ю. Балтушиса, К. Борута, К. Бінкіса та ін. Пролетарські письменники В. Міцкявічюс-Капсукас, Б. Пранскус-Жаліоніс, А. Гудайтіс-Гузявічюс перебували в підпіллі або виїхали до Рад. Союзу, де продовжували літ. роботу. Після відновлення Рад. влади в Л. (1940) почався новий етап розвитку лит. л-ри. Активну участь у формуванні нової л-ри й освоєнні методу соціалістич. реалізму взяли П. Цвірка, С. Неріс, В. Монтвіла, Л. Гіра, А. Венцлова, К. Корсакас, І. Шимкус, Т. Тільвітіс. Героїка й драматизм воєнних років звучали у віршах С. Неріс, Л. При, А. Венцлови, Е. Межелайтіса, В. Мозурюнаса, В. Реймеріса та ін. У післявоєнні роки виступили В. Міколайтіс-Путінас, Б. Сруога, Є. Сімонайтіте, Й. Авіжюс, А. Беляускас та ін. На сучасному етапі популярні твори прозаїків Г. Корсакене, І. Довідайтіса, М. Слуцкіса, Й. Мікелінскаса; поетів Ю. Марцінкявічюса, А. Балтакіса, Ю. Вайчюнайте, Й. Ширвіса, С. Геда та ін.; драматургів А. Гріцюса, Ю. Грушаса, В. Мілюнаса, Р. Самулявічюса, К. Сая та ін. В галузі літературознавства та літ. критики відомі В. Абрамавічюс, Ю. Бутенас, В. Ванагас, Б. Пранскус та ін. Спілка письменників — з 1941.

Між лит. та укр. л-рами творчі зв'язки існують з кін. 19 ст. У різний час у Вільно були Т. Шевченко, Я. Галан, С. Тудор. Першим перекладачем творів Т Шевченка лит. мовою був Л. Гіра. Окремими книгами лит. мовою було видано твори Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, а також укр. рад. письменників — Я. Галана, С Тудора, О. Вишні та ін У театрах поставлено п'єси О. Корнійчука. На укр. тематику писали Л. Гіра, А. Венцлова, Е. Матузявічюс, літературознавці Б Пранскус, Ю. Бутенас, В. Абрамавічюс. На Україні окремими збірками видано твори С. Неріс, А. Венцлови, Ю. Жемайте, П. Цвірки, Ю. Балтушиса, Е. Межелайтіса, В. Реймеріса, М. Слуцкіса. Твори литовських письменників перекладали М. Рильський, М. Бажан та ін.

Ю Лаурушас.

Архітектура. З давніх часів на тер. Л. було поширене дерев'яне будівництво, яке відзначається самобутніми типами, формами й витонченим декоруванням (сільські житл. й госп. будівлі, дзвіниці, багато оздоблені каплиці). З 13 ст. будували кам. замки в Каунасі й Мяді-нінкаї. В 14—16 ст розвивалася цегляна готика з місц. рисами: замки (в Тракаї та Вільнюсі, Вітаута-са й Георгія в Каунасі, всі — 14— 15 ст.), костьоли (бернардинців та св. Анни у Вільнюсі, 16 ст.), міськ. будівлі (будинок Пяркунаса в Каунасі, 15—16 ст.). У 16—17 ст. під впливом епохи Відродження зводили палаци, міськ. будинки з декоративними атиками й щипцями, храми (св. Михайла у Вільнюсі, костьол у Шяуляї, собор у Кедайняї), укріплені замки з баштам" (Панямуне, Раудоне). В архітектурі Л. 17—18 ст. панувало барокко (костьоли: Казімераса, 1604— 18; Тереси, 1636—50; церква Петра і Павла, 17 ст.; астр. обсерваторія 1752—58, арх. Т. Жебраускас, всі — у Вільнюсі; Пажайсляйський монастирський ансамбль, 1667—1712; ратуша в Каунасі, 1542; 1771). Гол. пам'ятки класицизму в Л. створив арх. Л. Стуока-Гуцявічюс (палацовий ансамбль у Веркяї, 1780—82; ратуша, 1786— 1800; кафедральний собор, 1777— 1801, всі — у Вільнюсі). В 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. в Л. розвивалися міста, в архітектурі яких панували еклектизм й модерн. В архітектурі бурж. Л. (1919— 40) помітний вплив конструктивізму і неокласицизму, в той час також роблять деякі спроби використання нац. спадщини. Після відновлення в Л. Рад. влади в республіці споруджено багато пром., громад. і житл. будівель, створюються нові міста (Науйої-Акмяне) і о-ща (Електренай, Дайнава). Для житл. архітектури 60—70-х рр. характерні комплексна забудова житл. масивів з використанням природних особливостей місцевості, різноманітні об'ємно-просторові композиції (житл. масиви Жирмунай, 1968—78, арх. Б. Касперавічене, Б. Крумініс; Лаздінай, 1967—79, архітектори В. Чеканаускас, В. Бредікіс, Ленінська премія, 1974; обидва — у Вільнюсі, та ін.). Серед споруд —готель"Нярінга" (1960, арх. А. і В. Насвітіси), Палац худож. виставок (1967, арх. Чеканаускас), Палац спорту(1971, арх. Й. Крюкяліс та ін.), Театр опери та балету (1973, арх. Е. Бучюте), всі — у Вільнюсі; комплекс містечка Політехнічного ін-ту під Каунасом (1964—78, арх. В. Дічюс) та ін. У 1945 засн. Спілку архітекторів Лит. РСР.

В. Зубовас.

Образотворче мистецтво. Найдавніші пам'ятки мист., знайдені на тер. Л.,— янтарні фігурки людей і тварин з Паланги та Нерінги, дерев'яна скульптура з Щвентойї та керамічний посуд. До 5 ст. до н. е.— 1 ст. н. е. належать бронзові підвіски, шийні гривни, браслети тощо (з с. Пабаляй Паневеж-ського р-ну). В 9—12 ст. високого рівня досягла обробка металу. Пам'яток середньовічного мист. збереглося мало, серед них — "Мадонна", 15 ст., церква в Кретінзі; розписи кін. 14 — поч. 15 ст. (відомі за копіями) в замку в Тракаї. В 16—17 ст. в Л., поряд з нім. та нідерл. майстрами, працювали й місцеві (портрети, вівтарні картини). З 2-ї чверті 16 ст. розвинулася скульптура (надгробки). В 1-й пол. 16 ст. з'явилася ксилографія. В 17—18 ст. палаци й церкви прикрашалися монументальною скульптурою й живописом (декор інтер'єру церкви Петра і Павла у Вільнюсі та ін.). В 1793—1805 при Вільнюському ун-ті було відкрито кафедри архітектури й образотворчого мист., які вплинули на розвиток мист. Л. у 19 ст. (художники П. Смуглявічюс, Й. Русте-мас, які працювали в дусі класицизму і романтизму). В середині 19 ст. розвинулися жанри портрета (К. Русяцкас) і пейзажу (В. Дма-хаускас). В той час багато лит. художників навчалося в Петербурзі й Москві. На поч. 20 ст. на формування нац. лит. живопису вплинула діяльність Лит. художнього т-ва (1907—35). Художники працювали в реалістичних традиціях (скульптори Ю. Зікарас та П. Рімша). Особливе місце в мист. Л. займає творчість М. Чюрльоніса, у якого символіка поєднується з поетичною фантастикою лит. фольклору. В роки бурж. диктатури художники-реалісти іноді зверталися до декоративізму (живописці Ю. Веножінскіс, П. Калпокас, Й. Шилейка, А. Жмуйдзінавічюс; скульптори В. Грібас, Ю. Мікенас, Б. Пундзюс). У 1922 було засн. Каунаську худож. школу. її вихованці виступили проти салонного академізму й натуралізму бурж. мистецтва (художники В. Візгірда,A. Гудайтіс, М. Булака, Й. Кузмінскіс, Д. Тарабільдене, В. Юркунас та ін.). В галузі сатиричної графіки активно працювали П. Вайвада, С. Жукас. Б. Мотуза та ін., які співробітничали в підпільній комуністичній пресі, зокрема в журн. "Шлуота" ("Мітла", 1934—36). У той час розвинулися різні види монументально-декор. мист. (вітраж, мозаїка, кераміка). В повоєнні роки художники оволодівали методом соціалістич. реалізму (живописці В. Мацкявічюс, B. Ділка; скульптори П. Александравічюс, Ю. Мікенас, Б. Пундзюс). Серед сучас. митців: живописці А. Савіцкас, С. Вейверіте, Й. Шважас, А. Гудайтіс; скульптори А. Амбразюнас, Ю. Кедай-ніс, Н. Петруліс, Г. Йокубоніс; графіки С. Красаускас, А. Маку-найте, В. Юркунас та ін. Розвиваються різні види декор.-ужиткового мист. (обробка янтарю, вишивка, різьблення на дереві, тиснення на шкірі, ткацтво). В Л.— худож. ін-т, 1952 створено Спілку художників Лит. РСР

В. Н. Кулешова.

Музика. Лит. фольклор багатий на нар. пісні (дайни), здебільшого ліричні. Старовинний жанр нар. багатоголосся — сутартине. Нар. танці строгої метроритмічної структури, муз. розмір 2/4, 3/4, 3/8; відзначаються багатством фігур. Муз. інструменти: струнно-щипковий — канклес (типу гусел); духові — скудутис, бірбіне; ударні — скра-балай та ін. Профес. музика розвивалася з 14 ст. З 16 ст. в Л. існували школи співу. В 16—18 ст. при дворах лит. магнатів існували капели, оперні та балетні трупи. В 18 ст. у Вільнюському театрі ставились опери та балети зх.-європ. композиторів. У 1803 при Вільнюському ун-ті відкрито кафедру музики. В 2-й пол. 19 ст. в Л. гастролювали італ. і рос. оперні трупи, польс, білорус. та укр. артисти (зокрема, 1900 — С. Крушельницька). В 1873—1915 (з перервою) функціонувало Вільнюське відділення Рос. муз. т-ва, яке утримувало муз. уч-ще. На поч. 20 ст. з'явилися твори композиторів М. Петраускаса (перша лит. опера "Біруте", 1906), М. К. Чюрльоніса (перші нац. симф. твори — "У лісі", 1901; "Море", 1907). Значний внесок у хорову та інструм. музику зробили Ю. Груодіс, С. Шимкус, Ю. Таллат-Келпша, Ч. Саснаускас, Ю. Науяліс та ін. У 1920 в Каунасі було відкрито оперний театр, 1921 — балетну студію, 1933 — консерваторію. Після відновлення Рад. влади (1940) у Вільнюсі було відкрито філармонію, Будинок нар.творчості, муз. навч. заклади. Під час Великої Вітчизн. війни 1941 — 45 на тер. РРФСР евакуйовані литовські митці створили Держ. художні ансамблі Литовської РСР (1942—44). В 1945 засн. Вільнюську консерваторію. Переведено з Каунаса у Вільнюс Лит. театр опери та балету (1948). З 1946 регулярно проводяться свята пісні, з 1963 — зльоти чоловічих хорів. У 1953 поставлено перші лит. рад. музичні твори: оперу "Маріте" А. Рачюнаса, балет "На березі моря" Ю. Юзелюнаса, 1955 — оперету "Золоте море" А. Белазараса. В галузі оперної і балетної музики написано твори композиторами В. Кловою, Б. Дваріонасом, В. Бауміласом, Ю. Індрою, Е. Бальсісом, А. Рекашюсом. Розвиваються симф. і камерний жанри (композитори В. Баркаускас, С. Вайнюнас, В. Монтвіла, Л. По-вілайтіс, Ю. Юзелюнас), оперета (композитори Б. Горбульскіс, Л. Белазарас), муз. фольклористика (праці Я. Чюрльоніте). Серед виконавців: диригенти — нар. артисти СРСР Б. Дваріонас, Й. Швядас, нар. артисти Лит. РСР Р. Генюшас, А. Будрюнас, К. Кавяцкас; піаністи — нар. арт. СРСР Б. Дваріонас, нар. арт. Лит. РСР С. Вайнюнас; скрипалі — нар. арт. Лит. РСР А. Лівонтас, Е. Паулускас, органіст — засл. арт. Лит. РСР Л. Дігріс; співаки— нар. артисти СРСР К. Петраускас, Й. Стасюнас, В. Норейка, Н. Амбразайтітє, нар. арт. Лит. РСР Даунорас та ін.; артисти балету — нар. арт. СРСР Г. Сабаляускайте, нар. артисти Лит. РСР Т. Свентіцкайте, Г. Кунавічюс, Г. Баніс. В 1955 театр опери та балету у Вільнюсі поставив оперу "Наталка Полтавка" М. В. Лисенка. В республіці працюють: Лит. театр опери та балету, Каунаський муз. театр (з 1940), філармонія (з симф., камерним і естрадним оркестрами, струнними квартетами), хор Лит. радіо і телебачення (з 1963), Ансамбль пісні і танцю "Летува" (з 1940). Спілка композиторів Лит. РСР — з 1945. Муз. освіту надають консерваторія, муз.відділення Вільнюського пед. ін-ту (1957), муз. ф-т Шяуляйського пед. ін-ту (1971, в Клайпеді), 5 муз. уч-щ (Вільнюс, Каунас, Клайпеда, Шяуляй, Паневежис), мережа муз. шкіл; хореографічні відділення — при Серед. школі мист. ім. М. К. Чюрльоніса (Вільнюс) та Каунаській серед. школі мист. ім. Ю. Науяліса.

Театр. Джерела лит. театру — в нар. ігрищах та обрядах. У 16— 18 ст. театри і театр. трупи діяли в палацах феодалів і великих князів, існував шкільний театр. Вистави йшли лит. і польс. мовами, інтермедії — литовською. В 1785— 90 у Вільнюсі існувала профес. трупа, на основі якої було створено перший публічний лит. театр (припинив роботу після повстання 1863—64). В 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. аматорські театр. колективи ставили спектаклі лит. мовою. Лит. театр. трупи, т-ва, студії створювались у Вільнюсі, Ризі, Петербурзі, Москві та ін. містах. На основі цих колективів виникали профес. театри. В 1919 Рад. уряд

створив лит. театр у Вільнюсі. В 1920 драм. та оперні театри відкрито в Каунасі, пізніше — в ін. містах. У 1919—40 в реалістичних традиціях працювали режисери К. Глінскіс, Ю. Вайчкус, А. Олека-Жилінскас, Б. Даугуветіс. З відновленням Рад. влади 1940 почався новий етап у розвитку лит. театр. мист. на реалістичних засадах. У республіці (1980) працюють: Театр драми Лит. РСР, Молодіжний театр у Вільнюсі, Каунаський драм. театр, Паневежський драм. театр (гастролі у Києві, 1980), театри в Шяуляї, Клайпеді, Вільнюс. рос. театр, лялькові театри у Вільнюсі й Каунасі та ін. Серед діячів сучас.сцени: Б. Даугуветіс, Ю. Сіпаріс, Ю. Мільтініс, Р. Ючкевічюс, К. Кімантайте, М. Міронайте, Д. Баніоніс, Г. Ванцявічюс. Ще в дожовтневі часи існували мистецькі зв'язки між Україною та Литвою. У Вільнюсі та ін. містах не раз виступали М. Старицький, П. Саксаганський, М. Заньковецька. В 1912 аматорський театр у Паневежисі поставив "Наталку Полтавку" І. П. Котляревського. В травні 1961 в Л. відбулася декада укр. л-ри і мистецтва. Кіно Л. виникло 1909 (фільми оператора й реж. В. Старявічюса). Перші худож. фільми — "Литовський солдат" (1928),"Онітеі Йоня ліс" (1931), перший ляльковий — "Сон товстуна" (1938, оператор

A. Жибас). Після відновлення Рад. влади (1940) в Каунасі було створено Студію хронікальних і документальних фільмів (1944 — поновлено, 1949 — переведено у Вільнюс; з 1946 — Лит. кіностудія худож. і хронікально-документальних фільмів). З 1945 виходить кіножурнал "Радянська Литва". Разом з кіностудією "Мосфільм" поставлено худож. фільми: "Маріте" (1947, реж. В. Строєва, присвячений партизанці М. Мельнікайте), "Зоря над Німаном" (1953, реж. О. Файнцім-мер) та ін. Серед фільмів 50—60-х рр.— "Адомас хоче бути людиною" (1959, реж. В. Жалакявічюс), "Живі герої" (1960, реж. М. Гедріс, Б. Браткаускас, А. Жебрюнас, B. Жалакявічюс), "Хроніка одного дня" (1963), "Ніхто не хотів помирати" (1965: реж. обох — В. Жалакявічюс), "Дівчинка й ехо" (1964, реж. А. Жебрюнас), "Сходи в небо" (1967, реж. Р. Вабалас). У 70-х рр. розширилася проблематика й жанрова різноманітність лит кіно; випущено фільми: "Маленька сповідь" (1971, реж. А Арамінас), "Вінок з дубового листя" (1976, реж. Г. Лукшас), "Геркус Мантас" (1972), "Пил під сонцем" (1977), "Цвітіння несіяного жита" (1979 реж. усіх — М. Гедріс), "Втрачена домівка" (1978, реж. А. Грікявічюс), "Горіховий хліб" (1978; реж. А. Жебрюнас) та ін. В кіно знімаються актори Паневежського драм. театру — Д. Баніоніс, Б. Бабкаускас, А. Масюліс, К. Віткус, а також ін. лит. театрів — Ю. Будрайтіс, Р. Адомайтіс, Л. Норойка, Е. Плешкіте. Широко відоме лит. документальне кіно (режисери: В. Старошас, Л. Таутрімас, Л. Мацулевічюс, Р. Верба, А. Дауса, А. Тумас, А Грікявічюс та ін.).В 1958 засн. Спілку кінематографістів Лит. РСР. Іл. див. на окремому аркуші, с. 448—449.М. М. Мальцене.

Літ.: Ленін В. І. Повне зібрання творів: т. 10. III з'їзд РСДРП 12— 27 квітня (25 квітня — 10 травня) 1905 р. Промова в питанні про практичні угоди з с.-р. 23 квітня (6 травня); т. 25. Ліквідатори ; латиський робітничий рух; Советский Союз. Литва. М., 1967.Революция 1905—1907 гг. в Литве. Документы и материалы. Вильнюс, 1961; Восстание в Литве и Белоруссии 1863 — 1864 гг. Сборник документов. М., 1965; Борьба за Советскую власть в Литве в 1918—1920 гг. Сборник документов. Вильнюс, 1967; Похилевич Д. Л. Крестьяне Белоруссии и Литвы в XVI—XVIII вв. Львов. 1957; Пашуто В. Т. Образование Литовского государства. М., 1959; Вопросы истории КП Литвы, т. 1 —14. Вильнюс, 1961—73; История Литовской ССР. С древнейших времен до наших дней. Вильнюс, 1978: Гришкявичус П. П. Советская Литва.М.. 1978; История литовской литературы. Вильнюс. 1977; Амбрасас К Прогрессивная литовская критика Вильнюс, 1979: Томонис О, Висоцкайте Н., Микелинскайте П. Литовская литература. Рекомендательный указатель литературы М., 1978; Червонная С. М., Богданас К. А. Искусство Литвы. Л., 1972; Ясюлис Л. П. Изобразительное искусство Литовской ССР. М., 1978; Гаудримас Ю. К. Из истории литовской музыки, т. 1—2. М.—Л., 1964 — 72; Мальцене М. Киноискусство Советской Литвы М., 1971.

Литовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.ua

Литовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.ua

Литовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.uaЛитовська радянська coціалістична республіка - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази