Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow лан-лащ arrow ЛАТВІЙСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА
   

ЛАТВІЙСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА

Латвія.

Загальні відомості. Латв. РСР утворена 21.VII 1940; у складі СРСР з 5.VIII 1940. Розташована на Пн. Зх. СРСР. На Зх. омивається водами Балтійського м. і Ризької зат. На Пн. межує з Ест. РСР, на Сх.— з РРФСР, на Пд. Сх.— з БРСР, на Пд.— з Лит. РСР. Поділяється на 26 районів, має 56 міст і 36 с-щ міськ. типу. Карти див. на окремому аркуші, с. 144—145.

Державний лад. Латв. РСР — суверенна рад. соціалістична д-ва, що входить до складу СРСР. Діючу Конституцію Латв. РСР прийнято 18.IV 1978 позачерговою 8-ю сесією Верховної Ради Латв. РСР 9-го скликання. Найвищий орган держ. влади і єдиний законодавчий орган Латв. РСР — однопалатна Верховна Рада Латв. РСР, що обирається строком на 5 років. Верховній Раді Латв. РСР підзвітна обирана нею Президія Верховної Ради Латв. РСР — постійно діючий орган Верховної Ради республіки, який здійснює в межах, передбачених Конституцією Латв. РСР, функції найвищого органу держ. влади республіки в період між її сесіями. Верховна Рада Латв. РСР утворює Уряд Латв. РСР — Раду Міністрів Латв. РСР — найвищий виконавчий та розпорядчий орган держ. влади республіки. Місцевими органами держ. влади в районах, містах, селищах і селах Латв. РСР є відповідні Ради нар. депутатів, що обираються строком на 2,5 року. Всі Ради нар. депутатів Латв. РСР обираються громадянами, які досягай 18 років, на основі заг., рівного й прямого виборчого права при таємному голосуванні. Найвищий суд. орган республіки — Верховний Суд Латв. РСР, обираний Верховною Радою Латв. РСР строком на 5 років.

Природа. Береги Л. низовинні, мало розчленовані. На Пн. Зх., між Балтійським м. і Ризькою зат.— Курземський п-ів, відокремлений від о. Сааремаа (Ест. РСР) Ірбенською протокою. Поверхня республіки — низовинна погорбована рівнина. Вздовж узбережжя Балтійського м. простягається Приморська низовина шир. від 2—3 до 50 км з пасмами дюн, місцями до 20—40 м заввишки. В зх. частині Л. розташована Курземська височина (вис. до 184 м), розчленована долиною р. Венти на Зх.-Курземську і Сх.-Курземську; в центр. частині — Середньолатвійська низовина, в східній — Відземська (з найвищою точкою Л.— г. Гайзінь-калнс, 311 м) та Латгальська (вис. до 289 м) височини. Корисні копалини: нафта, торф, буре вугілля, кварцові піски, глини, пісковики, доломіти, вапняки. Джерела мінеральних вод. По берегах Балтійського м. і Ризької зат. зрідка трапляється янтар. Клімат перехідний від морського до континентального. Зима м'яка, часті відлиги. Пересічна т-ра січня від —2, —3° (на Зх.) до —7° (на Сх.), липня — від +16º до +18º. Опадів 550—800 мм на рік. Вегетаційний період 175—195 днів. Велика хмарність (150—180 похмурих днів на рік). На території республіки густа сітка річок (777 річок довж. понад 10 км), які належать до бас. Балтійського м., найбільші: Дау-гава (Західна Двіна), Лієлупе, Вента, Гауя. Судноплавні на окремих ділянках Даугава, Лієлупе й Вента (в нижній течії). В республіці — понад 3 тис. озер, найбільші з них — Лубанао, Резнас, Буртнієку, Усмас, Лієпаяс. Найглибше озеро—Дрідза (65,1 м). Озера використовують для рибного г-ва. Грунти переважно дерново-підзолисті, на Пд. Зх.— дерново-карбонатні. Л. лежить в зоні мішаних лісів (бл. 40% тер. вкрито лісом, осн. породи — сосна, ялина, береза); 4,7% тер. зайнято болотами, 4% — луками. Осн. представники тваринного світу — зайці (русак і біляк), білка, козуля, лось, олень, лисиця, борсук, куниця, єнотовидний собака. Реакліматизовано дику свиню і бобра. Пром. риби — салака, кілька, лосось, таймень, рибець, бельдю-га, вугор, а також мінога. Для охорони природи в Л. створено 4 заповідники (Слітере, Крусткални, Гріні та Моріцсала), 148 заказників, нац. парк "Гауя". 3. Спуріс.

Населення. Осн. населення — латиші (1344 тис. чол.; 1979, перепис). В республіці живуть також росіяни (821 тис. чол.), білоруси, поляки, українці (67 тис. чол.), литовці, євреї та ін. Пересічна густота населення — 39,6 чол. на 1 км2 (1980). Міськ. населення — 68%. Найбільші міста: Рига, Даугавпілс, Лієпая, Єлгава, Юрмала.

Історія. Людина заселила тер. Л. за часів мезоліту (9—4-е тис. до н. е.). Вважають, що населення цієї території епохи неоліту належало до фінно-угорських племен; у 2-му тис. до н. е. тут з'явилися предки балтійських чи ла-тис.-лит. племен. У перших століттях н. е. сформувалися гол. етнічні спільності — латгали, земгали, курші, які згодом стали компонентами латис. народності. В 10—12 ст. на тер. Л. формувалися феод. відносини, виникали укріплені міста, з'явилися перші держ. утворення. Торг., політ. і культур. зв'язки з сусідньою Київською Руссю позитивно впливали на розвиток економіки, сусп. відносин і культури населення Л. З Давньої Русі почало проникати сюди християнство. Агресія німецьких феодалів і католицької церкви, що почалася в кін. 12 ст., перервала дальший розвиток держ. утворень на тер. Л. Незважаючи на мужню боротьбу населення проти загарбників та підтримку її з боку руських і литовців, нім. феодалам до кін. 13 ст. вдалося підкорити латис. та ест. землі, які було об'єднано під заг. назвою Лівонія (див. також Лівонський орден). Панування нім. феодалів затримало процес консолідації латис. народності, який завершився в 16 — на поч. 17 ст. Під час Лівонської війни 1558—83 та польс-швед. війни 1600—29 різні частини Л. опинилися в залежності від Польщі та Швеції. Під час Північної війни 1700—21 рос. війська 1710 здобули Ригу, за Ніштадтським мирним договором 1 721 Швеція відмовилася від своїх володінь у Сх. Прибалтиці (на тер. Л.— область Відземе з Ригою) на користь Росії. Почалося об'єднання роздробленої тер. Л. у складі Рос. імперії. За 1-м поділом Польщі 1772 до Росії було приєднано Лат-галію (сх. частина Л.), 1795 — Курляндське герцогство (див. Кур-ляндія), Пілтенську обл. (пн.-зх. частина Л.). Ці території увійшли до складу Курляндської, Ліфляндської і частково Вітебської губ. Об'єднання тер. Л. створило передумови для складання латис. бурж. нації. В кін. 18 — 1-й пол. 19 ст. в Л. відбувався розклад феод.-кріпосницького ладу і зародження капіталістичних відносин. Загострення класової боротьби змусило царський уряд провести агр. реформу в Курляндській (1817) й Ліфляндській (1819) губерніях. Селянам надали особисту волю, але вся земля залишилася у власності поміщиків. У 2-й пол. 19 ст. в Л. широко розвивалися капіталістичні відносини, почалося формування робітн. класу. Під впливом виступів робітників у 70—80-х рр. розвивався рух демократичної інтелігенції, який з 1893 дістав назву "Яуна страва" ("Нова течія"). Ідейним центром руху стала газ. "Дієнас лапа" ("Денний листок), що виходила ще з 1886. Редакторами її з кін. 80-х рр. були П. І. Стучка та Я. Райніс. В газеті поряд з перекладами творів рос. письменників публікувалися твори І. Я. Франка. На поч. 20 ст. українці, які жили в Л., створили в Ризі укр. т-во "Громада", що популяризувало тут укр. культуру. В 90-х рр. 19 ст. в Л. виникли перші марксистські гуртки (в м. Лієпаї). В 1899 створено с.-д. орг-цію в Ризі; протягом 1900— 02 с.-д. орг-ції виникли в ін. містах і сільс. місцевостях Л. Навесні 1900 в Ригу приїздив В. І. Ленін, щоб встановити зв'язки з місцевими соціал-демократами. Великий вплив на розвиток революц. робітн. руху в Л. мала ленінська газ. "Искра". В червні 1904 на І з'їзді латис. с.-д. орг-цій створено Латис. с.-д. робітн. партію (ЛСДРП), її друкованим органом стала газ. "Циня" ("Боротьба"; виходить з березня 1904). ЛСДРП керувала революц. виступами трудящих у роки революції 1905—07. В 1906 ЛСДРП ввійшла до РСДРП і стала автономною тер. орг-цією в її складі — Соціал-демократією Латис. краю (СДЛК; з 1917—Соціал-демократія Латвії, СДЛ). У 1911—14 під керівництвом більшовиків у Л. розгорнувся страйковий рух, що мав переважно політ. характер. У роки 1-ї світової війни 1914—18 з весни 1915 Л. стала ареною воєнних дій. Нім. війська в кін. року окупували Курляндську губ. Рос. командування створило латис. військ. формування (згодом латиські стрільці разом з укр. робітниками й селянами брали активну участь у розгромі військ інтервентів і внутр. контрреволюції на Україні). У внутр. губернії Росії з Л. було евакуйовано понад 400 підприємств з робітниками , частина з них стала до ладу на Україні, зокрема в Харкові та ін. містах. Латис. робітники активно включилися в революц. боротьбу. СДЛК з перших днів війни зайняла інтернаціоналістські позиції, виступивши проти війни, за повалення самодержавства. Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції в неокупо-ваних районах в листопаді — грудні 1917 було встановлено Рад. владу. 16—18 (29—31).ХІІ 2-й з'їзд Рад робітн., сел. і беззем. депутатів у м. Валмієрі створив Рад. уряд Л. на чолі з Ф. Розінем. Центром Рад. Л. стало м. Валка. В лютому 1918 нім. війська захопили всю тер. Л., встановивши туї режим терору й гноблення. Після поразки Німеччини у 1-й світовій війні її війська за згодою Антанти залишилися в Л. 18.XI було створено бурж. тимчасовий уряд Л. на чолі з К. Ульманісом. Протягом листопада — грудня 1918 в Л. відбувалися масові виступи проти інтервентів і бурж. тимчасового уряду. На місцях почали виникати військово-революційні комітети, у великих містах — Ради. 4.ХІІ 1918 ЦК СДЛ за участю представників Ризької і Валк-ської Рад прийняв рішення про створення Рад. уряду Л. на чолі з П. І. Стучкою. До кін. січня 1919 Рад. владу було встановлено майже на всій тер. Л. 13—15.І 1919 в Ризі відбувся 1-й Вселатв. з'їзд Рад, який оголосив Л. соціалістич. рад. республікою, прийняв конституцію, обрав ЦВК Латвії і затвердив уряд. В 1920 Рад. владу в Л. було повалено і встановлено бурж. диктатуру. В серпні 1920 уряд бурж. Л. уклав з РРФСР мирний договір. У 1934 в Л. встановлено фашист. диктатуру. В умовах 2-ї світової війни 5.Х 1939 між СРСР і Л. було укладено пакт про взаємодопомогу. Але реакційна верхівка саботувала його. Дворушницька політика бурж. правителів Л. викликала масові протести трудящих. 17.VI 1940 для забезпечення виконання договору рад. війська за згодою латв. уряду вступили в Л. Трудящі Л. під керівництвом Компартії Л. 20.VI 1940 повалили фашист. режим і створили нар. уряд. Це стало початком соціалістич. революції 1940 в Л. 5.VIII 1940 Верховна Рада СРСР прийняла Л. до складу Рад. Союзу на правах союзної республіки. В 1940 — 1-й пол. 1941 в Л. проводилися соціалістич. перетворення. З перших днів Великої Вітчизн. війни 1941—45 тер. Л. стала ареною воєнних дій До 8.VII всю тер. республіки окупували нім.-фашист. війська. Тут діяли партизани (понад 20 тис. чол.) і підпільники. Визволення Л. від загарбників завершилося в травні 1945. Понад 150 тис. рад. воїнів загинуло за визволення Л. В цих боях брали участь представники багатьох народів СРСР, у т. ч. українці. Понад 20 тис. воїнів латис. корпусу і партизанів нагороджено орденами і медалями, звання Героя Рад. Союзу удостоєно 28 уродженців Л. За 1945—50 трудящі Л., спираючись на допомогу братніх республік, і зокрема УРСР, відбудували нар. г-во. Проведено соціалістичну реконструкцію пром-сті, колективізацію с. г., культур. революцію. В ході соціалістичного будівництва змінилася класова структура суспільства в республіці. Латис. народ консолідувався в соціалістичну націю. В умовах розвинутого соціалістичного суспільства трудящі Л. разом з усіма народами Рад. Союзу працюють над створенням матеріально-тех. бази комунізму. Республіку нагороджено орденами Леніна (1965), Дружби народів (1972), Жовтневої Революції (1980). Т. Зейд, Е. Жагар. Комуністична партія Латвії створена в червні 1904 на І з'їзді латис. с.-д. орг-цій під назвою Латиська соціал-демократична робітнича партія (ЛСДРП). Поряд з ЛСДРП у Латвії працювали орг-ції РСЛРП. У 1906 ЛСДРП ввійшла до РСДРП як авт. тер. орг-ція під назвою Соціал-демократія Латиського краю (СДЛК). У 1917 перейменована на Соціал-демократію Латвії (СДЛ), 1919 — на Комуністичну партію Латвії (КПЛ). З 1920 до створення Латв. РСР (1940) діяла нелегально. В 1940 під назвою Комуністична партія (більшовиків) Латвії — КП(б)Л — ввійшла до складу КПРС. З жовтня 1952 має сучас. назву. На 1.І 1979 налічувала 154 789 членів і кандидатів у члени партії. Черговий, XXII з'їзд відбувся

22—23.І 1976. Перший секретар ЦК Компартії Латвії (з 1966) — А. Е. Восс. ЛКСМ Латвії засн. в лютому 1919. На 1.І 1979 в її лавах було 302 902 комсомольці.

Профспілки Латвії на 1.І 1979 налічували 1 394 089 чол.

Народне господарство. Латв. РСР — республіка високорозвинутої пром-сті та інтенсивного механізованого с. г. Нар. г-во Л. є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР. Виділяється розвинутими електронною, електротех. і радіотех. промисл. та приладобудуванням. Великого розвитку набули трансп. і с.-г. машинобудування, хім., хім.-фарм. і мікробіологічна пром-сть. Виникла сучас. Рибо-добувна й переробна пром-сть. С. г. спеціалізується гол. чин. на виробн. м'ясо-мол. продукції. В 1978 у валовому сусп. продукті Л. на пром-сть припадало 66%, с. г. — 16%, буд-во —7%, транспорт і зв'язок — 4%. Капіталовкладення в нар. г-во Л. 1978 становили 1195 млн. крб. (1940 — 11 млн. крб., 1965 — 605 млн. крб.). Продуктивність праці 1978 зросла проти 1965: в пром-сті — в 2 рази, в буд-ві — в 1,6 раза, в с. г.— в 1,8 раза. Нац. доход Л. збільшився за 1971 — 78 в 1,46 раза. Виплати й пільги з сусп. фондів споживання зросли за 1971—78 на 60%, роздрібний товарооборот — на 47%. За цей же час введено в дію 8738 тис. м2 заг. (корисної) житл. площі. Латв. РСР входить до Прибалтійського екон. району СРСР. Промисловість Л. являє собою в основному комплекс обробних галузей. Гол. енерг. ресурси республіки — торф та гідроенергія. Електроенергетика представлена гідроелектростанціями (Плявінська, Кегумська й Ризька ГЕС) і тепловими електростанціями (Ризька ТЕЦ-1, Ризька ТЕЦ-2). Енергосистема Л. входить до Пн.-Зх. об'єднаної енергосистеми. Важка індустрія республіки значною мірою розвивається на довізних сировині й паливі. Провідними в пром-сті Л. є машинобудування й металообробка (1/4 заг. обсягу продукції пром-сті). Заново створено ряд галузей: приладобудування, трансп., автомоб. і енерг. машинобудування та електронну пром-сть. Осн. маш.-буд. підприємства розміщені в Ризі, Лієпаї, Вентспілсі, Резекне, Даугавпілсі. Хім. пром-сть виробляє мінеральні добрива, хім. волокна, лаки, фарби, мед. препарати та ін. (Даугавпілс, Олайне, Рига, Добеле). Підприємства лісової, паперової та деревообр. пром-сті зосереджено в Ризі, Даугавпілсі, Лієпаї, Валмієрі, Кулдізі. На Пд. Зх. Риги збудовано Болдерайський комбінат комплексної переробки деревини. Л. виробляє понад 75% союзного експорту сірників і сірникової соломки (Рига, Лієпая). В Юрмалі збудовано ф-ку перфокарт для лічильно-обчислювальних машин. Розвинута пром-сть буд. матеріалів (цемент і шифер — в Ризі і с-щі Броцени, скловолокно — у Валмієрі, лінолеум — у Лієпаї). З галузей легкої пром-сті особливо розвинуті текст. (Рига, Єлгава), трикотажна (Рига, Огре), швейна (Рига, Даугавпілс) і взуттєва (Рига, Лієпая). В Лієпаї збудовано комбінат галантерейних виробів. Гол. галузі харч. пром-сті — м'ясо-молочна (Рига, Валмієра, Лієпая, Резекне, Даугавпілс) і рибна (Рига, Вентспілс, Лієпая). Розвинута також плодоовочеконсервна, борошномельно-круп'яна та комбікормова пром-сть. Широко відома продукція ризького парфюмерно-косметичного з-ду "Дзінтарс". Поширене худож. ткацтво, вишивання, плетіння, худож. обробка шкіри, металу, янтарю, дерева.

Сільське господарство Л. спеціалізується на молочному й племінному тваринництві та свинарстві беконного напряму. Заг. обсяг валової продукції с. г. республіки 1978 збільшився проти 1913 в 2,5 раза, а порівняно з 1965 — на 19%. На кін. 1979 в Л. було 347 колгоспів, у т. ч. 11 риболовецьких, та 243 радгоспи. У с. г. працювало 32,2 тис. тракторів (фіз. одиниць), 6,5 тис. зернозбиральних комбайнів, 19,6 тис. вантажних автомобілів. С.-г. угіддя Л. 1978 становили понад 39% заг. площі республіки (2,5 млн. га), з них орні землі — 68,6%, сіножаті — 8,3%, пасовища — 21,6%. Площа осушених земель 1978 становила 1758,5 тис. га. Осн. галуззю с. г. Л. є тваринництво. Поголів'я (тис, 1.1 1979): великої рогатої худоби — 1389 (в т. ч. корів — 567), свиней — 1413, овець і кіз — 217, птиці — 10,1. Розвинуті також конярство, птахівництво. Поширене бджільництво, рибництво, звірівництво (норка, сріблясті лисиці, песці). В 1978 в Л. вироблено: м'яса (в забійній вазі) — 267 тис. т, молока — 1744 тис. т, яєць— 747 млн. шт., вовни — 0,5 тис. т. У землеробстві значне місце посідають посіви кормових культур, а також цукр. буряків (на Зх.) і льону (на Сх.). Вирощують також жито, пшеницю, ячмінь, овес, картоплю, овочі.

Садівництво розвинуте здебільшого на Зх. і Пд. республіки. В 1978 площа плодово-ягідних насаджень у плодоносному віці становила 30 тис. га (1940 — 9 тис. га). Поширене квітництво. В республіці широко здійснюється спеціалізація і концентрація с.-г. виробн. на основі міжгосподарського кооперування і агропромислової інтеграції. На кін. 1978 в Л. створено 47 міжгосп. підприємств і орг-цій, в т. ч. будівельних — 25.

Транспорт. Осн. вид транспорту — залізничний (96% ван-тажообороту республіки) і морський. Довжина з-ць заг. користування 1978 становила 2,45 тис. км. Осн. залізничні лінії: Рига — Москва з відгалуженням Даугавпілс — Орел, Рига — Псков — Ленінград, Рига — Вільнюс, Рига — Калінінград. Автошляхів — 24,3 тис км, у т. ч. з твердим покриттям — 14,9 тис. км. Гол. мор. порти: Рига і Вентспілс. Велике значення мають мор. порти у зовнішньоторг. операціях СРСР. Судноплавні на окремих ділянках рр. Лієлупе, Даугава й Вента. Авіалінії сполучають Ригу з великими містами країни та окремими райцентрами республіки. Трубопровідний транспорт представлений газопроводами з Дашави (УРСР) і Вуктила (Комі АРСР), нафтопроводом Полоцьк (БССР) — Вентспілс.

Г. Ю. Берклавс.

Охорона здоров'я. В 1978 в Л. налічувалося 33,4 тис. лікарняних ліжок — 132,3 ліжка на 10 тис. ж. (1940 було 12 тис. ліжок — 63 ліжка на 10 тис. ж.); мед. допомогу подавали 10,8 тис. лікарів — 42,6 лікаря на 10 тис. ж. (1940 було 2,5 тис. лікарів — 13,3 лікаря на 10 тис. ж.) та 27,4 тис. осіб серед. мед. персоналу. Лікарів готують у Ризькому мед. ін-ті. Відомі кліматичні курорти Сігулда, Лієпая та кліматичні (Булдурі та ін.) і бальнеологічні (Кемері, Яункемері) курорти Юрмали.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні заклади. Після відновлення в Л. Рад. влади 1940 було закладено основу для розвитку рад. системи нар. освіти. Навч. заклади стали державними, школу відокремлено від церкви, проголошено безплатне навчання. За післявоєнні роки в Л. здійснено заг. обов'язкову неповну серед. освіту, запроваджено заг. серед. освіту. В 1978/79 навч. р. в 1 тис. загально-осв. шкіл налічувалося 300 тис. учнів, у 54 серед. спец. навч. закладах — 43,6 тис, у 10 вищих навч. закладах — 47 тис. студентів. Найбільші вузи: Латвійський університет імені П. Стучки, політех. ін-т, мед. та ін-т інженерів цивільної авіації, консерваторія, всі — у Ризі, Латв. с.-г. академія в Єлгаві та ін. У 1977 профес-тех. уч-щами підготовлено 19,1 тис. кваліфікованих робітників. У республіці діють Академія наук Латвійської РСР (14 наук. установ; 57 академіків і членів-кореспонден-тів), Латв. н.-д. ін-т лісогосп. проблем, Центр. н.-д. ін-т автоматизованих систем управління цивільної авіації, Всесоюзний ін-т мор. геології і геофізики, Латв. н.-д ін-т легкої пром-сті та ін. Всього в республіці працює 12,1 тис. наук. працівників, зокрема 300 докторів і 4 тис. канд. наук (1978). В Л.— 1,4 тис. масових б-к (23,3 млн. одиниць зберігання), 10 театрів, цирк, філармонія, 1,3 тис. кіноустановок з платним показом, 900 клубних закладів, 67 музеїв: Музей історії Латв. РСР, Музей революції Латв. РСР, Музей історії м. Риги й мореплавства. Худож. музей Латв. РСР, Музей історії л-ри й мистецтва ім. Я. Райніса, Музей історії медицини ім. П. Страдиня, Музей природи Латв. РСР, усі — в Ризі, Латв. етногр. музей просто неба (Ризький р-н), Музей історії і мор. рибальства просто неба у Вентспілсі та ін. Серед позашкільних закладів — палаци і будинки піонерів, станції юних техніків, натуралістів, екскурсійно-туристська станція, дит. спорт. школи тощо. Преса, радіомовлення, телебачення. В 1978 в Л. видано 2305 назв книг (тиражем 16,5 млн. прим.), з них 1114 — латис. мовою (12,7 млн. прим.). Виходять 92 газети (річний тираж 315 млн. прим.), 94 журнали та ін. періодич. видання заг. річним тиражем 56,1 млн. прим. (1978). Друкований орган ЦК Компартії Латвії — журн."Па-дом'ю Латвіяс комуністе" ("Комуніст Радянської Латвії", латис. і рос. мовами). Друк. органи ЦК Компартії Латвії, Верховної Ради і Ради Міністрів Латв. РСР — газети "Циня" ("Боротьба", латис мовою) і "Советская Латвия". Працює Латв. телеграфне агентство (ЛТА; з 1973 — Латінформ— Інформаційне агентство при Раді Міністрів Латв. РСР). Перші радіопередачі почалися в Ризі 1925. З 1954 діє Ризька телестудія. Респ. радіомовлення й телебачення ведуть передачі латис і рос. мовами по чотирьох радіо- і двох телепрограмах.

Література. Розвиток нац. латис. л-ри почався в 19 ст. і пов'язаний з формуванням латис. бурж. нації і нац.-визвольним рухом. В основу писемної л-ри лягла усна нар. творчість—пісні, казки, прислів'я. Перше найповніше видання латис. нар. пісень "Латиські дайни" (т. 1—6, 1894—1915) підготував латис. фольклорист Кр. Барон. Перша зб. нац. писемної поезії — "Пісеньки" (1856) Ю. Алунана. Ідеї нац.-визвольного руху відображено в творах Аусекліса, А. Пумпура. В 70-х рр. виникла драматургія, першим драматургом був А. Алунан. В останній чверті 19 ст. в латис. л-рі поширювався реалістичний напрям (брати Матіс і Рейніс Каудзіт, Р. Блауманіс та ін.). З 90-х рр. почався новий період латис. л-ри, пов'язаний із зростанням в Л. робітн. руху, з течією "Яуна страва" — рухом прогресивної інтелігенції (поети Е. Вейденбаум, Аспазія, Я. Янсон-Браун). Напередодні революції 1905—07 в л-ру прийшов Я. Рай ніс. Майстром латис. балади був В. Плудон. Розвивалася реалістична творчість А. Упіта, Е. Бірзнієка-Упіта, Я. Яунсудрабіня. Латис. рад. л-ра зародилася після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції і встановлення 1919 Рад. влади в Латвії (твори А. Упіта, А. Арайса-Берце, Е. Еферта-Клусайса). В роки бурж. диктатури, в 20—30-х рр. проти бурж. ладу за відновлення Рад. влади виступали революц. письменники (Л. Лайцен, Л. Паегле, Я. Райніс, А. Упіт, Я. Судрабкалн, A. Чак, Я. Грот та ін.). Латис. рад. л-ра існувала в 20-х і 30-х рр. за межами Л. в Рад. Союзі (Судрабу Еджус, Р. Ейдеманіс та ін.). З відновленням Рад. влади в Латвії (1940) почався новий період розвитку латис. рад. л-ри. В роки Великої Вітчизняної війни з патріотичними творами виступали B. Лукс, А. Грігуліс, Ю. Ванаг, Я. Судрабкалн. У повоєнний час в л-рі активно працювали В. Лаціс,A. Саксе, М. Кемпе, Ж. Гріва, Я. Грант, Я. Нієдре та ін. В 50— 60-х рр. в л-ру прийшли й плідно працюють поети О. Ваціетіс, І. Зієдоніс, А. Веян, І. Аузінь, М. Чаклайс, Я. Петерс та ін.; прозаїки 3. Скуїнь, І. Індране, Е. Ліве, B. Еглон, Р. Езера, Д. Зігмонте та ін.; драматурги А. Грігуліс, Г. Прієде, П. Путнінь та ін. В галузі літературознавства й літ. критики опублікували праці А. Упіт, К. Краулінь, Е. Сокол, Я. Калнінь, В. Хаусман, В. Валейніс, В. Мелніс, І. Бероон та ін. Латис. прогресивна л-ра має постійний взаємозв'язок з укр. літературою. В кін. 19 ст. окремі твори Т. Шевченка, І. Франка та ін. укр. письменників перекладено латис. мовою. Незважаючи на заборону царського уряду, в Л. 1914 було відзначено 100-річчя з дня народження Т. Шевченка. На поч. 20 ст. укр. мовою перекладено ряд творів латне, письменників. У 30-х рр. видано окремими книжками сповідання Л. Лайцена.

Після Великої Вітчизн. війни латис. мовою вийшли твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, П. Тичини, М. Рильського, О. Корнійчука, Я. Галана та ін. На Україні видано твори Р. Блауманіса, Я. Райніса, А. Упіта, В. Лаціса, А. Саксе, Р. Ейдеманіса, М. Кемпе та ін. Спілка письменників — з 1940.

Б. К. Звайгзне.

Архітектура. На тер. Л. від 1-го тис. до н. е. збереглися овальні та прямокутні в плані будівлі з каркасом із дерев'яних стовпів. За доби феодалізму споруджували садиби-замки та поселення міського типу, забудовані курними хатами. З кін. 12 ст. архітектура Л. розвивалася в руслі зх.-європ. архітектури. В 13—14 ст. склалися різні типи замків лица-рів-хрестоносців: жигл. башта (Турадський замок у Сігулді, 1214; замок у Лієлстраупе, серед. 14 ст.); конвентський будинок (замки: у Вентспілсі, буд-во закінчено 1290; в Ризі, 1330 — 1515); замок т. з нерегулярного типу (у Кокнесі, закладений на поч. 13 ст.) Розвивалася культова— зальні храми (церква в Ікшкілі, 1185 — 13 ст.) й тринефні базиліки з баштою на зх. фасаді (церква Яня в Цесісі, 1283—87; Домська церква в Ризі, 13 ст.) і цивільна (ратуші, будинки гільдій) архітектура. В 2-й пол. 16 — 1-й пол. 17 ст. архітектура Л. перебувала під впливом пн.-європ архітектури; традиції готики своєрідно поєднувалися з впливом архітектури Пізнього Відродження. В 2-й пол. 17 ст. поширювалися форми барокко (фасад церкви Петера в Ризі, 1689—94, арх. Р. Біндепшу та ін.). В період розквіту барокко (1700—1770-і рр.) та в епоху класицизму (4-а чверть 18 — 1-а пол. 19 ст.) споруджували великі палацово-паркові ансамблі (палаци в Рундалі, 1736—40 і 1763—70, тавєлгаві, 1738—40 і 1763—72, обидва — арх. В. Растреллі), світські будівлі (т. з. Академія Петріна в Єлгаві, 1773—75, арх. С. Єнсен), католицькі храми (церква в Пасієні, 1761). З поч. 19 ст. архітектура Л. розвивалася під впливом рос. класицизму (палацові комплекси в Казданзі й Дурбі, арх. І. Берліц). У 2-й пол. 19 ст. поширюється еклектизм (будівлі Я. Ф. А. Бауманіса), на рубежі 19—20 ст.— нац.-романтичний напрям (церква в Аллажах, 1927). За рад. часу відбудовано зруйновані під час війни міста і с-ща. Серед споруд — житл. комплекси (Аген-скалнські сосни, 1958—62, арх. Н. Рендель; Велика Югла, 1962— 70-і рр., арх. О. Краукліс, Д. Даннеберг, Г. Мелберг та ін.); залізничний вокзал (1957—60, арх. В. Кузнецов та В. Ципулін), всі — у Ризі; літній концертний зал у Дзінтарі (1959—60, арх. М. Гел-зіс, А. Вецсіліс) та ін. В 1945 засн. Спілку архітекторів Латвійської РСР.

Образотворче мистецтво. На тер. Латв. РСР під час археологічних розкопок знайдено предмети з кістки й рогу: кинджали, гарпуни, сокири та ін. (8 — серед. 4-го тис. до н е.), поверхню яких прикрашено геом. візерунками. До того ж часу належать і перші зображення тварин. Починаючи з 3-го тис. до н. е. зустрічається анімалістична скульптура з дерева, глини, янтарю; знайдено також фігурки людини з глини. З кін. 12 ст. мист. Латвії почало розвиватися в зх.-європ. руслі. Поширені були переважно декоративна й меморіальна скульптура, рельєф, декоративне різьблення, частково монументальний і станковий живопис (вівтарні картини, портрети). У 2-й пол. 19 ст. з'явилося латис. нац. профес. мистецтво. Велике значення в його формуванні мали традиції рос. реалістичного демократичного мист., з яким латис. художники познайомилися навчаючись у Петербурзі. Цими майстрами було закладено основи портретного, побутового, істор. й пейзажного живопису (художники О. Вертінь, Я. Розе, К Гун, який написав портрет Марка Вовчка, Ю Федер, що багато років прожив на Україні й відтворив у своїх пейзажах красу укр. природи). У формуванні школи латис мист. важливу роль відігравала також творчість художників, які входили до гуртка "Рукіс" ("Трудівник"),— живописців А. Алксніса, Я. Розенталя, В. Пурвіта, Я. Валтера; графіка Р. Заріня; скульпторів І. Шкільтера, Т. Залькална та ін. У перші десятиліття 20 ст. реалістична школа латис. мист. збагатилася творчістю Я. Тільберга (зокрема, створив пам'ятник Т. Г. Шевченкові в Петрограді, 1918), А. Романа, Р. Перле, В. Зелтіня та ін. Почав розвиватися театр.-декораційний живопис (Я. Куга), вітраж (К. Бренцен) тощо. Події 1905—07 в графіці й живописі відтворювали Т. Удер, Ф. Рожларз та ін. Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції розвинувся революц. плакат (А. Апсітіс). художники брали участь у здійсненні ленінського плану монументальної пропаганди (Т. Заль-калн, К. Зале, Я. Тільберг). В 20—30-х рр. мист. Л. розвивалося у важких умовах кризи бурж. культури, однак, незважаючи на це, передові його представники продовжували відстоювати демократичні та реалістичні традиції (графіки Е. Каліс, С. Хаскін, Я. Лієпінь, скульптор К. Зале — автор ансамблю Ризького Братського кладовища та ін.). Продовжував розвиватися станковий живопис: пейзаж (В. Пурвіт, К. Убан), натюрморт (Л. Свемп), портрет (Я. Тільберг, В. Тоне), тематична картина (К. Мієснієк, Г. Еліас, О. Скулме, Я. Лієпінь та ін.). В рад. час, у 1-му повоєнному десятилітті, провідна роль належала тематичним композиціям (Е. Калнинь, О. Скулме, А. Скріде та ін.). Наприкінці 50-х рр. прийшли молоді майстри: Е. Ілтнер, І. Зарінь, Дж Скулме, Б. Берзінь та ін. В 60-х рр. поширюється жанровий та історико-революц. живопис, портрет (Л. Кокле, У. Земзаріс), пейзаж (К. Убан, Л. Свемп, B. Калнрозе), натюрморт (Ю. Ві-люмайніс, Л. Ендзеліна). Значне місце в латис. живописі належить акварелі (К. Сунінь, Н. Петрашкевич, Е. Юркеліс та ін.). Широке визнання здобув вітраж (Г. Вілк. Е. Цеснієк, А. Муценієк, К. Фрей-маніс та ін.). В театр.-декораційний живопис вагомий внесок зробили А. Лапінь, Г Вілк, Е. Вардауніс та ін. В повоєнні роки провідними графічними техніками були ксилографія (П. Упітіс,

0. Юнкер, О. Абеліте) та офорт (А. Апініс): з 2-ї пол. 50-х рр з'явився інтерес до ліногравюри (Г. Кролліс, Д. Рожкалн, Р. Скрубіс, 3. Зузе); в 60—70-х рр. відродилися традиції офорта (і. Хелмут, Й. Муйжуле, О. Дембо) і літографія (А. Нікітін, М. Рікмане, М. Драгуне). В той час розвивалася й скульптура (Т. Залькалн, К. Земдега, Е. Мелдеріс, О. Брієде). В 60-х рр. створено ансамблі: Саласпілський меморіальний ансамбль (1967, скульптори Л. Буковський, Я. Зарінь, О. Скарайніс), латис. червоним стрільцям у Ризі (1971, скульптор В. Алберг). У сганковій скульптурі вагомих успіхів досягнуто в портретному жанрі (А. Маурінь, Л. Давидова-Медене, М. Ланге, Е. Лемане, І. Васильєв та ін.). В галузі декор.-прикладного мист. працюють Р. Хеймрат, Е. Вігнере (шпалери), Г. Круглов, М. Мелналксне, C. Озоліня (кераміка). У 1951 організовано Спілку художників Латв. РСР.

С. Я. Цієлава.

Музика. Латис. нар. пісні переважно одноголосі, мелодії речитативні (в обрядових піснях) або засн. на кантилені (в ліричних піснях). Муз. інструменти: струнні — кокле (рід гусел), скрипка, дига; духові — стабуле (сопілка), тауре, ажарагс; ударні — тридексніс та ін. Нар. танці: тудалінь-тагадинь, руцавієтіс, судмаліняс, ачкупс та ін. З серед. 19 ст. розвивається профес. музика, переважно хорова, створюються співацькі т-ва (композитори Я. Цімзе, К. Бауманіс, Е. Вігнер). З 1873 традиційними стали латис. свята пісні. З 80-х рр. 19 ст. на сценах нац. драм. театрів ставились опери, зингшпілі, оперети латис. мовою. З кін. 19 ст. встановилися тісні зв'язки з рос. муз. культурою. В консерваторіях Петербурга і Москви здобули муз. освіту класики латис. музики А. Юр'ян, Я. Вітол, А. Калнінь, Е. Мелнгайліс, Е Дарзінь. Серед латис. композиторів, які працювали на Україні,— А. та Я. Юр'ян (у Харкові), Л. Бетінь (у Києві). 6 1913 в Ризі відкрито театр Латиська опера. Формувався латис. балет (балетмейстер М. Каулінь). У 1919 з встановленням у Л. Рад. влади було організовано симф. оркестри латис. стрілецьких частин та реорганізовано Латиську оперу в держ. театр Опера Радянської Латвії. Тоді ж написано перші нац. опери "Банюта" А. Калніня, "Вогонь і ніч" Я. Медіня. В 1919 засн. Латв. консерваторію. У 20— 30-х рр. досягнення латис. музики пов'язані з творчістю Язепа, Екаба та Яніса Медінів, Я. Залітіса, Е. Граубіня, П. Ліціте, А. Жилінсько-го, Я. Іванова, А. Скулте, М. Заріня, які дотримувалися реалістичних демократичних традицій. Якісно новий етап розвитку латис. муз. культури почався 1940 з відновленням Рад. влади в Л. В 1941 засн. Латв. філармонію. Значними творами латис. рад. музики стали балет "Стабурадзе" Калніня (пост. 1943) та симфонія "Атлантида" Іванова (1941). У 1942 в м. Іваново почав діяти Держ. худож. ансамбль Латв. РСР. У післявоєнні роки розвивається симф. (Е. Медінь, Я. Іванов, А. Скулте), камерна (А. Жилінський, М. Зарінь. Я. Ліцітіс, А. Калнінь), хорова (Л. Гарута, Я. Кепітіс, Я Озолінь, О. Гравітіс) музика; створюються опери (А. Жилінський, М. Зарінь, О. Гравітіс), балети (Я. Кепітіс, А. Скулте), оперети (А. Жилінський Е. Ігенберг, Я. Кайякс). У галузі естрадної музики популярні твори Р Паулса. Серед виконавців: диригенти — нар. артисти Лат. РСР Л. Вігнер, І. Кокарс, Р. Ванаг, Т. Калнінь, Я. Озолінь; співаки — нар. арт. СРСР Ж. Гейне-Вагнер, А. Фрінберг; солісти балету — нар. арт. СРСР В. Вілцінь, нар. артисти Латв. РСР X. Рітенберг, А. Прієде; балетмейстер — нар. арт. Латв. РСР Е. Тангієва-Бірзнієк; піаністи — засл. арт. Латв. РСР І. Граубіня, В. Янціс; скрипалі — Я Шволковський, В. Зарінь; віолончеліст — нар. арт. Латв. РСР Е Бертовський; органіст — нар. арт. Латв РСР Н. Ванадзінь. У республіці працюють: Театр опери та балету Латв. РСР, Ризький театр оперети (з латис. та рос. трупами, 1945), філармонія, Держ. акад. хор Латв. РСР (з 1942; хор Держ. худож. ансамблю Латв. РСР), хор латв. телебачення і радіо ім. Калніня (1940), Латв. держ. симф. оркестр, Ризький естрадний оркестр, ансамбль танцю Латв. РСР "Дайле", консерваторія ім. Я. Вітола, хореографічне уч-ще, 8 муз. уч-щ, мережа муз. шкіл. Спілка композиторів Латв. РСР — з 1944.

Театр. Елементи латис. театр. мист. простежуються в нар. ігрищах та обрядах. Перші вистави латис. мовою здійснено на поч. 19 ст. (першу аматорську трупу створено 1868, на основі якої виник перший профес. Ризький латис. театр (1870 —1918; керівник — А. Алунан — засновник нац. драматургії). У 1902 засн. Новий ризький театр (закритий 1905), на сцені якого ставилися п'єси Я. Райніса. У дожовтневий час працювали такі актори, як Д. Акментінь, Б. Румнієце, Ю. Скайдріте, Р. Вейц, Г. Жібалт та ін., актори і режисери Є. Дубур та А. Мієрлаук. Глибокий вплив на розвиток латис. театру справила Велика Жовтн. соціалістич. революція. В 1919 засн. Робітничий театр Рад. Л. (тепер театр драми ім. А. Упіта). За часів бурж. Латвії прогресивні демократич. тенденції в театр, мист. Л. були пов'язані з іменами Е. Смільгіса, який 1920 заснував у Ризі Худож. театр (тепер ім. Я. Райніса), Я Заріня — одного з худож. керівників прогресивного ризького Національного Робітничого театру. Після відновлення Рад. влади 1940 почався новий етап у розвитку театр. мистецтва. На сцені ставляться п'єси А. Упіта, В. Лаціса, X. Гулбіса та ін. Серед відомих режисерів — А. Амтман-Брієдіт, В. Балюнай, Я. Яунушан, Е. Смільгіс, А. Лінінь. Тепер в Л. — 7 драм. театрів, серед них, крім згаданих,— Театр юного глядача ім. Ленінського комсомолу, Лієпайський театр, Валмієрський театр ім. Л. Паегле. Відомі актори: Я. Осіс, A. Клінтс, Л. Ерікі, Ж. Катлапа, Л. Берзінь, Е. Радзінь, Л. Фреймане, В Ліне, Г. Цілінський, В. Артмане, X. Лієпінь, Е. Павул, Г. Яковлєв, Ю. Стренга та ін.

Г. Сауліте.

Кіно. Випуск фільмів (хронікальних та видових) почався 1910. Перший значний худож. фільм — "Син рибалки" (1939, за романом

B. Лаціса). Після відновлення Рад. влади засн. Ризьку кіностудію, 1941 вийшов перший латис. рад. фільм "Каугурське повстання". Розвиткові латис. кіно сприяла творчість рос. режисерів (В. Масс, І. Масс, М. Шнейдеров, Г. Шулятін). У 1948 Ризьку кіностудію худож фільмів було об'єднано із студією документальних фільмів. Серед картин 50—60-х рр.— "Весняні заморозки" (1955, реж. П. Арманд, Л. Лейманіс), "Син рибалки" (1957, реж. В. Крумінь), "Ноктюрн" (1966, реж. Р. Горяєв), "Едгар і Крістіна" (1967, реж. Л. Лейманіс), "Часи землемірів" (1969, реж. В. Пуце). В 70-х рр. вийшли фільми: "Вій, вітерець!" (1973. реж. Г. Пієсіс), "Соната над озером" (1976, реж. Г. Цілінський, В. Брасла), "Ці небезпечні двері на балкон" (1978, реж. Д. Рітенберг), "Відблиск у воді" (1979, реж. О. Розенберг) та ін. Широко відоме документальне кіно Латв. РСР (режисери: У. Браун, А. Фрейманіс, А. Бренч, І. Брілс, Г. Франк, І. Селецкіс). Виходять кіножурнали: "Радянська Латвія", "Спортивний огляд", "Піонер", "Воїн", "Мистецтво". Серед акторів латис. кіно: В. Артмане, Я. Осіс, Е. Павулс. У. Пуцітіс, Е.Радзінь, Д. Рітенберг, Г. Цілінський, Г. Яковлєв, К. Себріс, I. Калнінь. За виконання гол. ролі у фільмі "Мальва" (Київ. кіностудія ім. О. П. Довженка) Д. Рітенберг здобула премію на 18-му Міжнар. кінофестивалі у Венеції. В 1962 засн. Спілку кінематографістів Латв. РСР. Іл. див. на окремому арк., с. 448—449.

В. К Кайнайзіс.

Літ:: Ленин В. И. О революционном движении в Латвии. Сборник избранных произведений. Рига, 1969; История Латвийской ССР, т. 1—3. Рига, 1952—58; История Латвийской ССР. Рига, 1971; Очерки Коммунистической партии Латвии, ч. 1 — 2. Рига, 1962—66; 75 лет Коммунистической партии Латвии. Рига, 1979; 60 лет Советской Латвии. Рига, 1979; Упит А. Вопросы социалистического реализма в литературе. Рига, 1959; История латышской литературы, т. 1—2. Рига, 1971; Звайгзне Б. З латисько-українських літературних зв'язків. В кн.: Сузір'я, в. 5. К., 1971; Иванова Г. С, Цауне Ц. К., Якобсоне Г. А. Латышская литература. Рекомендательный указатель. М., 1974; Карклінь Г. Художники Латвії. К., 1977; Циелава С. Искусство Латвии. Л., 1979; Архитектура Советской Латвии. М., 1973; Музыкальная культура Латвийской ССР. М., 1976; Сосновский И. Л. Кино Советской Латвии. М. 1965.

Латвійська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaЛатвійська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaЛатвійська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaЛатвійська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaЛатвійська радянська соціалістична республіка - leksika.com.uaЛатвійська радянська соціалістична республіка - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази