—антимарксистська концепція, згідно з якою дрібне с.-г. виробництво нібито має переваги перед великим, відзначається життєздатністю і не витісняється великим капіталістичним виробництвом. Виникла й поширилась в Європі в 2-й пол. 19 — 1-й чверті 20 ст. Представники "С. д. с. г. т." — нім. бурж. економісти Л. Брентано, М. Гехт, К. Клавкі, Г. Пудор, ревізіоністи Е. Бернштейн, Е. Давід (Австрія) та ін. В Росії прихильниками цієї теорії були народники (М. О. Каблуков, С. С. Зак та ін.), "легальні марксисти" (С. М. Булгаков, П. Б. Струве, М. І. Туган-Барановський). "Критики" марксизму з агр. питання намагалися спростувати положення про заг. закономірності і єдність діяння екон. законів розвитку капіталізму в пром-сті і с. г. Вони намагалися довести, що дрібне сел. г-во є більш економічним, тому що поєднує в одній особі робітника, капіталіста і землевласника, внаслідок чого воно нібито більш стійке під час неврожаїв, екон. криз тощо. В. І. Ленін переконливо довів методологічну й теор. неспроможність "С. д. с. г. т.", викрив її антинаук. характер, реакційну політ. суть. На основі глибокого аналізу, даних агр. статистики Росії, Німеччини, Данії, США та ін. країн він показав, що розвиток капіталістичних виробничих відносин у с. г. неминуче призводить до витіснення дрібного виробн. великим і пролетаризації осн. маси с.-г. населення (див. Повне зібр. тв., т. 27, с. 181). Після 2-ї світової війни виник сучас. варіант "С. д. с. г. т." — концепція "сімейного господарства (ферми)", її представники — бурж. економісти Л. Сот, Ф. Рооп (США), Г. Нігаус, Г. Прібе (ФРН) та ін., праві соціал-демократи ряду європ. країн — вдаються до апологетичних тверджень про нібито життєздатність, вирішальну роль "сімейного господарства (ферми)", вважають, що с. г. втрачає капіта-лістич. характер. Насправді після 2-ї світової війни значно посилився процес концентрації і централізації капіталу в с. г., масового розорення дрібних і середніх товаровиробників.
П. М. Леоненко.
