— основний метод здійснення економічної політики КПРС, спрямований на всебічний розвиток продуктивних сил суспільства, найповніше задоволення матеріальних і духовних потреб народу на основі врахування вимог системи економічних законів соціалізму; центральна ланка управління народним господарством. Планомірність і пропорційність розвитку соціалістичної економіки — об'єктивна закономірність, що визначається самою природою сусп. виробництва (див. Планомірного, пропорційного розвитку народного господарства закон). Політ. основою П. н. г. є влада трудящих, економічною — сусп. власність на засоби виробн. П. н. г.— одна з корінних переваг соціалістичної системи г-ва перед капіталістичною. Панування приватної власності на засоби виробн. за капіталізму, суперечності між сусп. характером виробн. і приватнокапіталістичною формою привласнення його результатів роз'єднують капіталістичне г-во, зумовлюють діяння закону конкуренції та анархії виробництва, виключають можливість планомірного розвитку капіталістичної економіки. Лише завоювання політ. влади пролетаріатом, встановлення соціалістичної власності на засоби виробн. уперше в історії створили в СРСР практичну можливість планомірної організації усього сусп. виробн., забезпечення в економіці необхідних пропорцій (див. Пропорції суспільного виробництва). Переваги соціалістичної власності можуть реалізуватися тільки шляхом планомірної організації виробн. у масштабі всього суспільства, виходячи з його цілей (див. Основний економічний закон соціалізму) і реальних можливостей. Планомірний розвиток сусп. виробн. здійснюється на основі єдиного госп. плану. "Тільки те будівництво може заслужити назви соціалістичного, яке проводитиметься за великим загальним планом, прагнучи рівномірно використати економічні і господарські цінності" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 37, с. 20). Початок перспективному плануванню в СРСР поклав план ГОЕЛРО (1920), який став першим у світі перспективним загальнодерж. планом розвитку економіки і був розрахований на 10—15 років. Пізніше осн. ланкою перспективного планування стали п'ятирічні плани (див. П'ятирічні плани розвитку народного господарства СРСР). Планування як наука є складовою частиною марксистсько-ленінської теорії і тісно пов'язане з політ. економією соціалізму. Воно є серцевиною управління народним господарством, вдосконалення господарського механізму. "Началом усіх начал в управлінні є планування народного господарства" (Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981, с. 148). Важливою рисою планування є поєднання теорії і практики. П. н. г. на базі єдиного плану дає змогу гармонійно розвивати всі галузі матеріального виробн. і невиробничої сфери, використовувати матеріальні, фінанс. і трудові ресурси відповідно до соціально-екон. завдань того чи ін. періоду, встановлювати необхідні для цього міжгалузеві і внутрішньогалузеві пропорції, раціонально розміщувати продуктивні сили, забезпечувати високу економічну ефективність соціалістичного виробництва. Безпосередню роботу по П. н. г. здійснюють центр. планові органи (Держплан СРСР, м-ва і відомства СРСР), держплани союзних і авт. республік, місцеві планові органи — планові комісії виконкомів крайових, обл., міських і районних Рад нар. депутатів та плановий апарат на підприємствах. Важлива роль у загальнодерж. плануванні належить М-ву фінансів СРСР, держ. комітетам Ради Міністрів СРСР — по науці і техніці, по матеріально-тех. постачанню, у справах буд-ва, по праці та з соціальних питань. Найголовнішими принципами П. н. г. є партійність, демократичний централізм, виділення провідної ланки (гол. напряму плану), поєднання перспективного планування і поточного планування, наукова обгрунтованість і реальність планових завдань, директивний характер планів, контроль за виконанням їх. Ці принципи стосуються не тільки розробки плану в масштабі країни, а й планів по галузях, союзних республіках, екон. районах та планів окремих підприємств. Застосування єдиних принципів планування є тією методичною основою, яка дає змогу пов'язувати плани, складені в галузевому й територіальному розрізах. Принцип партійності означає, що в планах розвитку нар. г-ва втілюється екон. політика партії, яка виражає корінні інтереси трудящих і націлена на побудову комуністичного суспільства. Принцип демократичного централізму полягає в органічному поєднанні централізму в плануванні з активною участю трудящих мас у розробці й здійсненні планів розвитку нар. г-ва, його галузей, районів та об'єднань (підприємств). Одним з важливих моментів при розробці планів є всебічний аналіз стану економіки в передплановому періоді (рівня екон. розвитку, наявності і рівня використання виробничих потужностей і трудових ресурсів, досягнутої продуктивності праці, екон. ефективності господарювання). При розробці плану визначають гол. його напрям, особливу увагу звертають насамперед на ті галузі, які визначають тех. рівень усіх галузей нар. г-ва (електроенергетика, машинобудування, приладобудування та ін.). На сучас. етапі зростають вимоги до наук. обгрунтування держ. планів розвитку економіки. Це пояснюється об'єктивними умовами — створенням в СРСР потужного потенціалу економічного і потенціалу науково-технічного, динамізмом науково-технічного прогресу, що, в свою чергу, вимагає швидкого впровадження у виробн. досягнень науки і техніки, послідовного вдосконалення структури нар. г-ва, необхідного для розв'язання найважливіших екон. і соціальних завдань. В. І. Ленін підкреслював, що нам потрібні "широкі плани не з фантазії взяті, а підкріплені технікою, підготовлені наукою" (Повне зібр. тв., т. 40, с. 104).
Важливу роль у нар.-госп. плануванні відіграють довгострокові прогнози (див. Прогнозування економічне, Прогнозування науково-технічне) щодо розвитку єдиного народногосподарського комплексу СРСР і окремих галузей екон. діяльності. Плани розвитку нар. г-ва мають директивний характер: вони обов'язкові не тільки для підприємств, але й для вищестоящих органів. Затверджені підприємству планові завдання можуть змінюватися лише у виняткових випадках у порядку і в строки, встановлені Радою Міністрів СРСР. В сучасних умовах особливо зростає значення планової дисципліни, особистої відповідальності за своєчасне виконання планових завдань і договірних зобов'язань. "План — це закон, тому що тільки його додержання забезпечує злагоджену роботу народного господарства" (Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981, с. 59). Планування здійснюється за допомогою ряду методів. Найважливішим з них є балансовий метод, який грунтується на марксистсько-ленінській теорії відтворення. Система балансів у натуральному і вартісному виразі охоплює всі сторони сусп. відтворення, зв'язки між галузями г-ва і районами країни. Узагальнюючим є баланс народного господарства СРСР, який відображає всі найважливіші співвідношення в соціалістичній економіці. Для розробки варіантів нар.-госп. плану, оптимізації міжгалузевих зв'язків і використання ресурсів складають різного виду баланси — баланси міжгалузеві, баланс доходів і видатків підприємств і виробничих об'єднань, баланс матеріальних і баланс трудових ресурсів, баланс основних фондів, фінансовий баланс, баланс грошових доходів г видатків населення. За допомогою системи балансів в нар.-госп. плані визначають наявність матеріальних, трудових і фінанс. ресурсів, намічають темпи іх збільшення, встановлюють необхідні екон. пропорції.
"Збалансованості народного господарства повинно служити підвищення рівня наукового обгрунтування планів, ширше застосування програмно-цільових і балансових методів планування, прогресивних нормативів використання ресурсів" (Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981, с. 149). В умовах науково-технічної революції теор. арсенал П. н. г. збагатився ефективними економіко-математичними методами (див. Математика економічна, Кібернетика економічна). Відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про поліпшення планування і посилення впливу господарського механізму на підвищення ефективності виробництва і якості роботи" (1979) Держплан СРСР. виходячи з соціально-екон. завдань, які визначає партія на тривалу перспективу, комплексної програми науково-тех. прогресу, розрахованої на 20-річний період, розробляє разом з м-вами і відомствами СРСР і Радами Міністрів союзних республік проект осн. напрямів екон. і соціального розвитку країни на 10 років. При цьому на першу п'ятирічку показники визначають з розподілом за роками, на другу розробляють найважливіші показники на останній рік. Через кожні п'ять років в осн. напрями вносять необхідні уточнення і вони залишаються на наступну п'ятирічку. До початку чергової п'ятирічки затверджують цільові комплексні програми по найважливіших напрямах і регіонах. Так досягається безперервність перспективного планування — необхідна умова планової організації соціалістичного виробн. М-ва і відомства СРСР і Ради Міністрів союзних республік розробляють і затверджують у складі п'ятирічних планів плани підвищення тех. рівня галузей, передбачаючи в них програми щодо розв'язання галузевих науково-тех. проблем і комплексного використання природних ресурсів, поліпшення якості продукції. У складі держ. планів екон. і соціального розвитку СРСР, союзних і авт. республік, країв, областей, міст і районів, а також м-в, відомств, об'єднань, підприємств і орг-цій розробляють зведені розділи по всьому комплексу заходів у галузі соціального розвитку. В них передбачають заходи щодо поліпшення умов праці, підвищення кваліфікації і профес. рівня працівників, загальноосвітнього і культур. рівня населення, поліпшення житл. і культурно-побутових умов життя, медичного обслуговування та ін. заходи в галузі соціального розвитку в тісному зв'язку з завданнями розвитку виробн., капітального буд-ва та підвищення їхньої ефективності. З метою дальшої демократизації планування встановлено, що річні плани складаються, починаючи знизу, з виробничих об'єднань, підприємств і орг-цій. Розгортаючи соціалістичне змагання й мобілізуючи внутрішньогосп. резерви, трудові колективи приймають зустрічні плани, які пов'язуються з матеріальними ресурсами і включаються до складу річної програми. Планові завдання повинні базуватися не на мех. прирості порівняно з попереднім періодом, а на точних екон. та інженерних розрахунках, на науково обгрунтованих техніко-екон. нормах і нормативах. П. н. г. постійно вдосконалюється. Як зазначалося на XXVI з'їзді КПРС, поліпшення роботи Держплану СРСР спрямовано "на посилення комплексного підходу до планування взаємозв'язаних галузей народного господарства і районів країни, розв'язання великих економічних і соціальних проблем. На цій основі необхідно підвищити роль центрального планового органу в забезпеченні раціонального використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, у визначенні пріоритетів у розвитку галузей та економічних районів, у вдосконаленні народногосподарських пропорцій, прискоренні реалізації науково-технічних відкриттів і розробок" (Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981, с. 148). В одинадцятій п'ятирічці буде продовжено роботу по забезпеченню взаємозв'язаного, збалансованого розвитку галузей, які утворюють єдиний агропромисловий комплекс; по вдосконаленню розміщення продуктивних сил як у регіонах, що склалися, так і в нових регіонах, посиленню їхнього комплексного розвитку і спеціалізації госп. зв'язків (див. Територіально-виробничі комплекси).
Зрослі масштаби економіки, безперервно зростаючі обсяги ресурсів, необхідних для розв'язання найважливіших наук., тех. і виробничих завдань, зумовлюють постійний розвиток соціалістичної економічної інтеграції на основі поглиблення міжнародного соціалістичного поділу праці. У планомірному розвитку взаємних зв'язків між соціалістичними країнами велика роль належить Раді Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), а також міжурядовим комісіям по екон. і наук.-тех. співробітництву і госп. міжнар. орг-ціям цих країн. Координація планів розвитку економіки стала осн. формою госп. співробітництва країн — членів РЕВ. Успішно втілюються в життя Комплексна програма дальшого поглиблення і вдосконалення співробітництва й роззитку соціалістичної економічної інтеграції країн — членів РЕВ, прийнята 1971 і розрахована на 20 років, а також довгострокові цільові програми щодо розв'язання найважливіших виробничо-екон. проблем країн соціалістичної співдружності. Досвід планомірного розвитку економіки СРСР свідчить про можливість успішного екон. співробітництва з усіма країнами, в т. ч. і з розвинутими капіталістичними країнами. Розвиток довгострокових екон. зв'язків з ін. країнами відповідає інтересам планового г-ва СРСР. "Лінія Радянського Союзу на широкий розвиток міжнародного економічного співробітництва залишається незмінною, бо це наш принциповий курс, який відображає в міжнародних економічних відносинах цілеспрямовану направленість радянської зовнішньої політики на збереження миру, поглиблення розрядки і взаєморозуміння між народами" (Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981, с. 146).
Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: т. 23. Маркс К. Капітал, т. 1; т. 20. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг; Ленін В. І. Повне зібрання творів: т. 36. Начерк плану науково-технічних робіт; т. 42. Про єдиний господарський план; Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981; Брежнєв Л. І. Про основні питання економічної політики КПРС на сучасному етапі, т. 1—2. К., 1980; Федоренко Н. П. Некоторые вопросы теории и практики планирования и управления. М., 1979; Территориально-отраслевой принцип планирования: теория и практика. М., 1980; Совершенствование хозяйственного механизма. Сборник документов. М., 1980.
В. О. Хилько.
