— ідеалістичне вчення, яке для пояснення загального взаємозв'язку і узгодженості в світі допускало існування наперед встановленої богом гармонії між незалежними фізичною й духовною субстанціями. Виникла в 17 ст. Найбільшого розвитку досягла в монадології Г. В. Лейбніца.
|
