—н.-д. установа, що діяла в Україні з кін. 20-х до серед. 30-х рр. Засн. у Харкові за
рішенням X Всеукр. з'їзду рад (1927) як Ін-т рад. будівництва при ВУЦВК з метою системат. вивчення та узагальнення практики діяльності органів держ. влади в республіці. У червні 1929 ВУЦВК затвердив статут ін-ту. Директором став перший секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор. До ін-ту були запрошені відомі вчені-юристи — О. Ф. Євтихієв, В. Л. Кабалевський, С. К. Семковський та ін. У роботі установи брали участь парт, і держ. діячі — Г. І. Петровський, В. Я. Чубар, М. О. Скрипник та ін. Ін-т здійснював наук, дослідження проблем діяльності рад, розробляв методологію теорії і практики рад. будівництва, сприяв викладанню цього предмета у вузах республіки. Виконував також консультат. функції.
Ін-т складався з дійсних членів, наук, співробітників і кореспондентів. Щороку скликалися заг. збори дійсних членів. Вони обирали президію ін-ту, затверджували плани наук, роботи, приймали нових дійсних членів тощо. Підрозділами ін-ту були його секції: будівництва рад. влади на місцях; вивчення процесів будівництва пролет, укр. д-ви та ін. Від вересня 1930 установа стала називатися Інститутом радянського будівництва і права при ВУЦВК. Намічалася певна реорганізація його структури, розширення тематики наук, діяльності. Зокрема, передбачалося проведення наук, досліджень з проблем госп., цив., крим. та ін. галузей права. Ін-т мав подавати до ВУЦВК пропозиції щодо вдосконалення форм і методів діяльності рад, чинного зак-ва і практики його застосування. Реформування, однак, не дало очікуваних результатів. Не вистачало теоретиків права. Дійсні члени ін-ту — практичні працівники — не мали часу займатися наук, роботою: ін-т було втягнено у кампанію боротьби з троцькістами, правими і лівими ухилами в партії. Це стало причиною його нової реорганізації. 1932 він увійшов до Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН) і почав називатися Інститутом радянського будівництва і права. Замість президії було утворено вчену раду ін-ту, а замість дійсних членів, співробітників і кореспондентів запроваджено дві категорії наук, співробітників — старших і молодших. Структурними підрозділами інституту стали секції рад. будівництва, госп., крим. і міжнар. права. 1934 І. р. б. і п. разом з ВУАМЛІН переїхав до Києва. Станом на 1.1 1936 в ін-ті працювали 16 науковців, у т. ч. 10 ст. наук, співробітників. Юрид. проблематикою займався і президент ВУАМЛІН О.П. Дзеніс. Протягом 1935 співробітники ін-ту підготували 22 наук, праці, намічався випуск збірників «20 років будівництва Рад на Україні» і «20 років роботи органів суду і прокуратури на Україні». Однак розгорнута в цей час в Україні широкомасштабна кампанія «очищення теоретичного фронту від троцькістських і націоналістичних елементів» внесла свої корективи. Працівники ін-ту зазнали необгрунтованих гонінь, а його директор професор К. П. Сізонов був звинувачений і розстріляний як учасник «контрреволюційної право-лівацької терористичної організації» в Україні. Ін-т припинив своє існування наприкінці 1936. Згодом замість нього було ств. Український науково-дослідний інститут права (пізніше став називатися Українським науково-дослідним інститутом юридичних наук).
Ю. С. Шемшученко.
