(від радіо... і локація) — виявлення об'єктів і визначення їх місцеположення та деяких інших характеристик за допомогою електромагнітних хвиль радіодіапазону (радіохвиль); галузь науки і техніки. До тех. засобів, застосовуваних при розв'язуванні задач Р., належать радіолокаційні станції і складні радіолокаційні системи. Радіолокаційні методи й апаратура часто практично не відрізняються від методів і апаратури, що ними користуються в радіонавігації. Виникненню Р. передували дослідження Г. Герца, О. С. Попова, нім. інженера К. Гюльсмайєра, який 1904 розробив спосіб виявлення об'єкта (корабля) за відбитими від нього радіохвилями, та ін. Інтенсивний розвиток Р. почався наприкінці 30-х рр. 20 ст. (в СРСР — праці Ю. Б. Кобзарева та ін.). Перші зразки радіолокаційних станцій, що застосовувались під час 2-ї світової війни, були створені майже одночасно в СРСР, Англії, Німеччині, США, Японії. Р. буває активною і пасивною. В разі активної Р. передавач радіолокаційної станції опромінює об'єкт радіохвилями (звичайно у вигляді короткочасних імпульсів), що відбиваються від нього або розсіюються ним і надходять до приймача цієї станції (Р. з зондуючим радіовипромінюванням). Знаючи швидкість поширення радіохвиль і вимірюючи час, протягом якого вони проходять шлях до об'єкта і назад, визначають віддаль до нього. Напрям (пеленг) на об'єкт встановлюють за орієнтацією напрямленої антени. Якщо об'єкт рухається відносно радіолокаційної станції, частота радіохвилі, відбитої ним, змінюється порівняно з частотою зондуючої радіохвилі (див. Доплера ефект), і за різницею цих частот можна визначити швидкість переміщення об'єкта. Є також активна Р. з активною відповіддю — з використанням встановленого на об'єкті відповідача (приймально-передавальної радіостанції), який відповідає на сигнали активного радіолокатора (радіолокаційної станції). Пасивна Р. грунтується на використанні власного радіовипромінювання об'єктів: штучного (воно створюється встановленими на об'єктах радіопередавачами) або природного (теплового), яке залежить від т-ри об'єкта. Р. , на відміну від оптичної локації, не залежить від метеорологічних умов. Методи Р. використовують у військ. справі, на повітр. і водному транспорті, в астрономії, космонавтиці. До об'єктів, що їх виявляють або досліджують радіолокаційними методами, належать також ділянки земної або водної поверхні (мал.), хмари тощо. У 1961—63 важливі роботи в галузі планетної Р. (дослідження Венери, Меркурія, Марса, Юпітера) виконав колектив рад. вчених на чолі з В. О. Котельниковим. Наприкінці 70-х рр. створено автоматизовану радіолокаційну систему керування повітр. рухом для аеропортів "Старт" (СРСР). Див. також Радіолокація метеорів, Радіолокація небесних тіл.
Літ.: Теоретические основы радиолокации. М., 1978; Справочник по радиоэлектронным системам, т. 2. М., 1979; Тихонов А. П. Радиолокационное оборудование самолётов и его эксплуатация. М., 1980.
В. П. Тараненко.
