палеосибірські мови — умовний термін, під яким об'єднують невеликі мовні сім'ї (за ін. класифікаціями — групи) та генетично ізольовані мови палеоазіатських народів. Сучас. П. м. включають дві мовні сім'ї (чи групи) — чукотсько-камчатську (чукотська, коряцька, алюторська, керекська й ітельменська мови) та ескімосько-алеутську (ескімоська й алеутська), а також три мови, що стоять ізольовано,— кетську, юкагірську й нівхську. Неоднорідні генетично, П. м. мають відмінності й у типології. Для всіх П. м. характерна аглютинація, але в одних мовах вона суфіксальна, в інших — суфіксально-префіксальна, а в третіх — ще й інфіксальна. Деякі П. м.— інкорпоруючі мови. Частина П. м. має ергативну конструкцію речення. Отже, термін "палеоазіатські мови" не має лінгвістичного значення. Є гіпотези про генетичні зв'язки П. м. з уральськими й алтайськими.
Літ.: Палеоазиатские языки. В кн.: Языки Азии и Африки, т. 3. М., 1979. П. Я. Скорик.
