країн, очолювана Великобританією — своєрідна форма асоціації між Великобританією та її колишніми колоніями, що стали незалежними державами. Утворена англ. правлячими колами для використання в своїх екон. і політ. інтересах (див., зокрема, Валютні зони). Оформлена Вестмінстерським статутом 1931 як брит. Співдружність націй у складі метрополії та її домініонів (Канади, Австралійського Союзу, Нової Зеландії, Пд.-Афр. Союзу, Ньюфаундленду та Ірландії). С. являла собою спочатку особисту унію, оскільки главою д ви в кожному домініоні був англ. король. Після 2-ї світової війни 1939—45 монархічний характер С. певною мірою втрачений, оскільки ряд д-в, що входять до С. (напр., Гана, Індія, Кенія, Шрі-Ланка), мають свого главу д-ви. Користуючись правом вільного виходу, з С. вийшли Бірма (1948), Ірландія (1949), ПАР (1961). Для координування діяльності С. регулярно скликаються конференції прем'єр-міністрів і міністрів фінансів країн — учасниць С. (відіграють консультативну роль) і створюються постійні комітети з окремих проблем. Сучас. керівне становище Великобританії в С. визначається не юрид. нормами, а екон., фінанс. і політ. зв'язками її з членами С. і є формою неоколоніалізму.
А. К. Мартиненко.
