— загальносоюзний закон, що визначає найважливіші норми, які регулюють працю робітників і службовців. Прийнятий Верховною Радою СРСР 15.VII 1970 і введений у дію з 1.І 1971 (зміни і доповнення внесено Указами Президії Верховної Ради СРСР від 9.V11 1971 і 7.І 1980). Основи складаються з вступної частини і 15 розділів, які охоплюють 107 статей. Розділ 1-й містить заг. положення; 2-й — про колективний договір; 3-й — про трудовий договір; 4-й —про робочий час і час відпочинку; 5-й — про заробітну плату, гарантії і компенсації (див. Гарантії та компенсації трудові); 6-й — про дисципліну трудову; 7-й — про охорону праці; 8-й — про працю жінок; 9-й — про працю молоді; 10-й — пільги робітникам і службовцям, які поєднують роботу з навчанням; 11-й — про трудові спори; 12-й —про профспілки, участь робітників і службовців в управлінні виробництвом; 13-й — про держ. соціальне страхування; 14-й — про нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, розділ 15-й — заключні положення (особливості регулювання праці деяких категорій робітників і службовців; розмежування компетенції СРСР і союзних республік з питань, передбачених Основами). Цей закон став базою дальшої кодифікації трудового законодавства відповідно до потреб комуністичного будівництва, на його основі прийнято кодекси законів про працю в союзних республіках, зокрема Кодекс законів про працю УРСР.
|
