— перше велике політичне об'єднання в Європі раннього Середньовіччя. Виникла на території рим. провінції Галлії. Існувала з 486 по 843. Столиця — м. Париж (з 508). Основою д-ви став союз герм, племен, що дістали спільну назву франків. Серед них на кінець 5 ст. відокремлюються салічні (приморські) франки, в яких уже розпочався процес державотворення. Вони підкорили сусідні племена, а в 6 ст. завоювали майже всю Галлію. Згодом Ф. д. охоплювала всю Зх. і частину Сх. Європи.
Історія д-ви франків поділяється на два періоди: правління Меровінгів (кін. 5—7 ст.) — нащадків військ, вождя Меровея і правління Каролінгів (8—9 ст.) — наступників майордома (управителя корол. палацу) Карла Мартелла, який у 715 захопив владу у Ф. д. Процес феодалізації мав своїм наслідком розпад д-ви. За Верденським договором 843 її було поділено між онуками ост. франк, імператора Карла Великого.
Ф. д. була ранньофеод. монархією, де відбувався процес становлення феод, сусп-ва, феод, державності та права. Першим франк, королем був Хлодвіг (правив у 481—511). Він командував ополченням, видавав обов'язкові розпорядження, чинив вищий суд. Поступово сформувався апарат держ. управління. Корол. дружинники і слуги перетворилися на посадових осіб — міністеріалів. Майордом став главою корол. адміністрації. Судові функції виконував пфальцграф, маршал командував кіннотою, референдарій відав документацією, тезаурарій стежив за надходженням грошей до скарбниці. Набув сили такий орган, як корол. рада, що складалася з представників служилої знаті та вищого духівництва. Первісне самоврядування замінювалося системою посадових осіб (графи, центенарїї), які призначалися з центру. Зберігалися і пережитки родоплемінного устрою у вигляді зборів війська, т. з. березневих, потім травневих полів. Своєї найвищої могутності Ф. д. досягла за часів Карла Великого (768—814), який у 800 був коронований у Римі як імператор. У франків діяло звичаєве право, яке в 5—9 ст. фіксувалося у т. з. варварських правдах — записах конкр. юрид. казусів окремих племен. Такими збірниками були Вестготська правда (2-а пол. 5 ст.), Бургундська правда (кін. 5 — поч. 6 ст.), Салічна правда, укладена на поч. 6 ст., Рипуарська правда (6—7 ст.), Алеманська правда (кін. 6—8 ст.), Баварська правда (серед. 8 ст.), Саксонська правда (поч. 9 ст.). У 802 Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, які входили до його імперії і на той час ще не мали записів своїх звичаїв. Ін. джерелами права були капітулярії франк, королів, імунітетні грамоти, які отримували великі феодали. Франк, право розкриває процес виникнення феод. зем. власності, зокрема перехід від общинної власності на землю до вільного держання — алоду, а з часів Карла Мартелла — до суто умовного, переданого на строк служби держання у формі бенефіція і спадкової зем. власності з обов'язком служби — феоду. Зобов'язальне право у франків було нерозвинене. Злочин розглядався як образа, тобто шкода, заподіяна особі або її майну, а також як порушення «королівського миру». Тому покарання ставало відшкодуванням у вигляді композиції (штрафу) або вергельду (грошей за кров). Судовий процес мав обвинувально-змагальний характер.
Літ.: Корецкий В. М. Лекции по истории гос-ва и права. М., 1947; Джеджула К. О. Історія Франції. К., 1954; Хрестоматия памятников феод, гос-ва и права стран Европы. М., 1961.
М. М. Страхов.
