(962—1806, з кін. 15 ст.— "Священна Римська імперія германської нації") — середньовічна держава, до складу якої входили Німеччина (займала в імперії панівне становище), ряд королівств, герцогств і земель (Чехія, Пн. і Серед. Італія.з Римом Бургундія, Нідерланди, швейцарські землі та ін.), які в різний час фактично або номінально визнавали владу імператора. Засн. королем Німеччини Оттоном І як Римська імперія, а з часу правління імп. Фрідріха І Барбаросси (1152— 90) наз. "С. Р. і.". Імператори "С. Р. і." в інтересах нім. феодалів вели агресивну політику гол. чин. на Сх. (землі полабських слов'ян) та Пд. (Італія), в кін. 11—13 ст. боролися проти римських пап за інвеституру (право затвердження на духовних посадах). Боротьба імператорів "С. Р. і." проти пап привела до ослаблення імператорської влади. В серед. 13 ст. "С. Р. і." втратила Італію. Німеччина розпалася на ряд тер. князівств. Найбільш могутні князі — курфюрсти обирали імператора. Цей порядок було юридично закріплено Золотою буллою Карла IV 1356. Поступово влада імператора "С. Р. і." стала номінальною (остаточно — в серед. 17 ст.). В ході наполеонівських воєн останній імператор "С. Р. і." Франц II Габсбург 1806 зрікся престолу. Правлячі династії "С. Р. і."— Саксонська династія (962—1024), Франконська династія (1024— 1125), Гогенштауфени (1138— 1254), Габсбурги (1273—1438 з перервами; 1438—1806) і Люксембурга (1308—1437 з перервами).
3. І. Мухіна.
|
