[20.ІХ (1.Х) 1754, Петербург — 12 (24).ІІІ 1801, там же] — рос. імператор з 6 (17).ХІ 1796, син Петра ІІІ і Катерини ІІ. П. І продовжував реакційну політику, спрямовану на зміцнення самодержавства й феод.-кріпосницької системи. Роздав дворянам бл. 600 тис. держ. селян (з них до 150 тис. на Україні), сприяв поміщицькій колонізації Пд. України. Указом П. І від 12 (23).ХІІ 1796 закріпачено селян Пд. України, Приазов'я й Дону. Посилив переслідування передової сусп. думки. В армії запровадив палочну муштру. Зовн. політика П. І була спрямована на боротьбу проти Великої франц. революції, за його царювання Росія брала участь у коаліційних війнах проти Франції. Однак загострення суперечностей між Росією та її союзниками — Англією і Австрією привело до виходу Росії з коаліції, укладення договору з Францією і розриву з Англією (1800). Зміна курсу зовн. політики викликала невдоволення дворянства, зацікавленого у збереженні торг. зв'язків з Англією. Це, а також психічна неврівноваженість, самодурство П. І стали причинами двірцевої змови, внаслідок якої П. І було вбито. На престол вступив його син Олександр І.
|
