Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow тил-тіл arrow ТИХИЙ ОКЕАН
   

ТИХИЙ ОКЕАН

— найбільший океан земної кулі. Розташований між Азією та Австралією на Зх., Америкою на Сх., Антарктидою на Пд. Площа 178,7 млн. км2 (бл. половини площі Світового океану), об'єм водної маси 724 млн. км3. Найглибший з океанів, його пересічна глиб. 3984 м, максимальна — 11 022 м (Маріанський жолоб). Берегова лінія на Зх. дуже розчленована, тут розташовані всі окраїнні й міжострівні моря (див. таблицю). Сх. береги відносно рівні, найбільші затоки — Аляска, Каліфорнійська затока. На Зх. переважають абразійні та акумулятивні, подекуди фіордові береги, на Сх.— абразійно-денудаційні. В Т. о. налічують понад 10 тис. островів. Найпоширеніші океанічні острови коралового та вулканічного походження, особливо у пд. та пд.-зх. частинах океану (див. Океанія). Виділяють також материкові острови (Сахалін, Японські острови, Філіппінські острови, Нова Гвінея тощо) та острови перехідної зони, переважно вулканічні — більшість Курильських островів, Алеутських островів, о-ви Рюкю (Нансей) та ін. Через Т. о. проходить лінія зміни дати.

Рельєф дна. У Т.о. представлені різні форми рельєфу дна — від морфоструктур планетарного порядку до мікрорельєфу. Підводна окраїна материків (10 % площі дна) найбільшу ширину має у зх. частині океану, де шир. материкової обмілини (шельфу) досягає 800 км (зокрема, у Берінговому морі). У перехідній зоні (понад 13 % площі дна) найкраще виявлені глибоководні западини (жолоби) з максимальними для Світового ок. глибинами (див. таблицю). Ложе Т. о. займає понад 65 % площі дна. В його межах виділяють глибоководні абісальні улоговини завглибшки 5000—6000 м, розділені підводними підняттями. Серед найбільших — Північно-Східна улоговина (пл. 32,5 млн. км2), розчленована численними широтними розломами, Пів-нічно-Західна улоговина з Шатського підняттям, а також Центральна улоговина та Південна улоговина. Рельєф улоговин переважно горбистий. Більшість підводних хребтів у межах ложа Т. о. являють собою брилово-склепінні підняття, ускладнені горами переважно вулканічного походження, які подекуди утворюють острови (Гавайї, Самоа, Пасхи острів та ін.). Крім цих піднять, відомі підводні гори Магеллана, Музикантів, Картографів. Система серединно-океанічних хребтів (11% площі дна) представлена Південно-Тихоокеанським підняттям, Східно-Тихоокеанським підняттям та Чілійським підняттям у сх. та пд.-сх. частинах океану. Порівняно з ін. океанами ця морфоструктура має більшу ширину, менш розчленовані схили, не завжди чітко визначену рифтову долину (див. Рифт). У Т. о. виявлено всі типи донних відкладів. Характерною особливістю є значне поширення глибоководної червоної глини, що вкриває дно океанічних улоговин. У пн. частині океану поширені кремнисті осадки, гол. чин. діатомовий мул, в екваторіальній зоні — радіолярієвий мул. На Пд. від екватора окремі ділянки дна вкриті форамініферовим мулом, поблизу узбережжя переважають теригенні відклади. Найбільша товща донних відкладів у котловинах окраїнних морів (2—3 км і більше), на дні улоговин ложа — до 1 км. Див. також Рельєф океанічного дна.

Кліма т Т. о. дуже різноманітний, що пов'язано з його положенням у різних кліматичних поясах — від екваторіального до субарктичного на Пн. та антарктичного на Пд. У субтропічних широтах розвиваються Пн.-Тихоокеанський та Пд.-Тихоокеанський максимуми, розділені Екваторіальною депресією, у Пн. півкулі — Алеутський мінімум, у Пд. (між 40° і 60° пд. ш.) — протягом року переважає низький атм. тиск. Під дією цих центрів у субтропічних і тропічних широтах виникають пасати, у помірних широтах — сильні зх. вітри. Для зх. частини Т. о. характерні мусони, у тропічних широтах цієї частини океану формуються тайфуни. У лютому пересічна т-ра повітря над океаном зменшується від +26, +27° біля екватора до —20° у Берінговому м. та до —10° (літо в Пд. півкулі) біля берегів Антарктиди, у серпні відповідно +26, +28°, + 6, +8° та —25°. Макс. кількість опадів біля екватора до 3000 мм на рік, у помірних широтах — 1000—1500 мм, у високих — 300-500 мм, у субтропічних — 100— 200 мм на рік.

Гідрологічний режим Т. о. визначається його кліматичними умовами та водообміном з ін. океанами. Пересічна т-ра поверхневих вод +19,1°, усієї водної маси +3,7°. Т-ра змінюється від від'ємних значень у високих широтах до +29° і більше в райові термічного екватора. Широтний хід ізотерм порушують теплі й холодні течії. З глибиною т-ра зменшується (доглиб. 1000м),нижче її зміни незначні, у придонному шарі становить від +2° до —Г. Найбільша солоність поверхневих вод у пасатних зонах — 35,9 %" (на Пн.) та 36,9 %с (на Пд.). Під впливом пануючих вітрів поверхневі течії мають гол. чин. зх. напрям у низьких широтах та сх. у високих. У помірних широтах переважають субтропічні антициклональні кругообіги, що включають течію Куросіо, Каліфорнійську течію та Північну Пасатну течію у пн. частині океану, Східно-Австралійську течію. Перуанську течію та Південну Пасатну течію у пд. частині.

У високих широтах Пд. півкулі виникає Антарктична циркумполярна течія, у Пн.— циклонічний кругообіг, що включає Курильську течію, Пн.-Тихоокеанську та Аляскинську течії. Під Пд. Пасатною течією існує потужна глибинна протитечія — течія Кромвелла. Найбільші хвилі спостерігаються в районі дії зх. вітрів — у Пн. півкулі на Пн. від 40° пн. ш., у Пд.— між 40° і 60° пд. ш. Вис. їх понад 20 м (напр., у зат. Аляска). У пн. частині океану виникають цунамі. Припливи найчастіше бувають добові та змішані. Макс. вис. припливів — 13 м (у Пенжинській губі Охотського м.), у відкритому океані — 0,5—2,5 м. Лід у вигляді плавучої криги та айсбергів утворюється у крайній пн. частині океану і біля берегів Антарктиди.

Рослинний і тваринний світ. Найбільший розвиток життя спостерігається вздовж узбережжя на малих глибинах. Серед донних водоростей (бл. 4 тис. видів) у помірних широтах багато фукусових і ламінарієвих, у тропічних широтах їх замінюють саргасові, деякі зелені і червоні водорості. Для мілководдя в тропічних широтах характерні коралові рифи, на узбережжі — мангрові ліси. Біомаса і чисельність водних організмів у напрямі від помірних широт до екватора зменшується, зокрема біомаса зоопланктону (див. Планктон) — у 5—10 раз, бентосу — в 40 — 80 раз, риб — у 2 — 3 рази, а видова різноманітність зростає. З глибиною в Т. о. зменшується як чисельність, так і кількість видів гідробіонтів; на великих глибинах Т. о. живуть глибоководні тварини. В складі фітопланктону Т. о. бл. 1300 видів; переважають одноклітинні водорості, гол. чин. діатомові, перидинеї і коколітофориди, в складі зоопланктону — веслоногі ракоподібні, евфаузиди, радіолярії, сифонофори, медузи, реброплави. Тваринний світ Т. о. за видовим складом в 3—4 рази багатший, ніж в ін. океанах; багато які його представники є ендеміками (наприклад, морські їжаки, морський котик, сивуч, більшість лососевих), трапляються кашалот, кити смугачі тощо. Найважливіше промислове значення мають: риби (анчоуси, лососеві, оселедець, сардина, сайра, тунці, камбала, минтай та ін.), ссавці (мор. котик, калан, морж, сивуч), безхребетні (краби, креветки, устриці, гребінець, головоногі молюски та ін.), рослини (морська капуста, агаронос-анфельція, морська трава зостера тощо). Історія дослідження Т. о. має кілька етапів. Ще у стародавні часи (1 тис. до н. е. та перші ст. н. е.) по Т. о. плавали китайці, малайці, полінезійці. Першим з європейців берегів океану досяг ісп. конкістадор В. Н. де Бальбоа (1513). У 1521 Ф. Магеллан під час першої кругосвітньої подорожі переплив океан і дав йому назву "Тихий". Доповнили відомості про океан плавання ісп. мореплавця

А. Сааведри (1528— 29), англ. Ф. Дрейка (1577—80), голл. А. Тасмана (1642—43) та ін. З 17 ст. рос. мореплавці почали досліджувати пн. та пн.-сх. частини Т.о. У 1648 С. І. Дежньов уперше вийшов з Пн. Льодовитого ок. у Тихий ок. В. Берінг та О. І. Чириков (1728, 1741),

І. Федоров та М. С. Гвоздєв (1732) нанесли на карту пн.-сх. узбережжя Т. о. Нові відомості про центр. та пд. частини океану дали плавання Дж. Кука (1768—79). Під час першої рос. кругосвітньої подорожі

І. Ф. Крузенштерна та Ю. Ф. Лисянського (1803—06) вивчались, зокрема, фіз. властивості води. У 1823—26 під час експедиції на судні "Предприятие" рос. фізик Е. X. Ленц провів перше визначення питомої ваги води. Глибоководні спостереження проводили Ж. С. С. Дюмон-Дюрвіль (1828), американець Ч. Уїлкс (1839—40) та ін.

Наступний період вивчення Т. о. характеризується розвитком комплексних океанографічних досліджень — англ. експедиція на судні "Челленджер" (1872—76), амер. на судні "Тускарорі" (1873—76), рос. на судні "Витязь" (1886— 1889) під керівництвом С. О. Макарова та ін. Після Великої Вітчизн. війни у Т. о. проводять дослідження рад. вчені на спеціально обладнаних кораблях ("Витязь", "Михайло Ломоносов",

"Академік Вернадський", "Ю. М. Шокальський", "О. І. Восйков", "Об" та ін.). Комплексне вивчення окремих районів Т. о. здійснюється за міжнар. програмами "Норпак" (з 1955), "Еквапак" (з 1956) та Міжнар. геофіз. року (1957— 58). У 1965—70 проводились міжнар. дослідження течії Куросіо та прилеглих районів, 1976 — тропічний експеримент "Тропекс-76" тощо. У дослідженнях Т. о. беруть участь Тихоокеанський ін-т географії Далекосхідного наукового центру АН СРСР, Ін-т океанології ім. П. П. Ширшова АН СРСР, на Україні, зокрема, Морський гідрофізичний інститут АН УРСР, Геологічних наук інститут АН УРСР та ін. У бас. Т. о. живе половина населення планети, зосереджено значні біол., мінеральні, а також рекреаційні ресурси. На Т. о. припадає понад 50 % світового вилову риби, важливе місце займає продукція аквакультури. Серед мінеральних ресурсів Т. о. (переважно у шельфовій зоні) — нафта та газ (30— 40 % усіх запасів Світового ок.), вугілля, олов'яна руда, золото, ільменіт, рутил, циркон, монацит та ін., поширені глауконіт, фосфорит, різноманітні буд. матеріали. У донних відкладах зосереджені залізо-марганцеві конкреції, алюміній (у червоних глинах). Через Т. о. проходять важливі мор. та повітр. шляхи, що з'єднують чотири континенти й численні острови. За обсягом мор. перевезень Т. о. займає друге місце після Атлантичного ок., повітр. транспорт має особливе значення через велику протяжність океану. Для безпеки мореплавства діють радіонавігаційні системи "Омега", "Лоран-А", "Лоран-С", космічні навігаційні системи ("Транзит" та ін.), а також гідрометеорологічні служби спостереження за тайфунами й цунамі. Раціональне використання та охорона природних ресурсів Т. о. можливі за умови всебічного міжнар. співробітництва. Карту див. на окремому аркуші, с. 256—257.

Літ.: Экономическая география Мирового океана. Л., 1979; Бурков В. А. Общая циркуляция Мирового океана. Л., 1980; Тихий океан. Л., 1981; Тихий океан. М.. 1982.

Ю. Ф. Безруков, М. П. Булгаков.

тихий океан - leksika.com.uaтихий океан - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази