(польс. hetman, від нім. Hauptmann - начальник) - 1) На Україні в 16-17 ст. воєначальник козацького війська; в 17-18 ст.- правитель України і головнокомандуючий козацьким військом. До серед. 17 ст. влада Г. поширювалася лише на Запоріжжя. У ході визвольної війни українського народу 1648-54 гетьман Б. М. Хмельницький з поч. 1648 став правителем України. Після возз'єднання України з Росією 1654 Г. обирала на невизначений строк генеральна військова рада з наступним затвердженням царським урядом. Резиденціями Г. в 17-18 ст. були послідовно: Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. Г. Лівобережної України підлягали рос. цареві; між рос. урядом і Г. укладалися т. з. статті (умови), що визначали його права і компетенцію. Г. очолював генеральну старшину і поєднував політ., адм., військ., фін. і судові функції. Письмові розпорядження гетьманів - універсали- були обов'язковими для всього населення. При Г. існувала рада старшини. Особа, що тимчасово обіймала посаду Г., називалася наказним гетьманом. Всі Г. були великими феодалами, вели політику покріпачення селян, їх визискування. Гетьманськими клейнодами з 1576 були булава, бунчук, прапор і печатка. Див. Гетьманщина. 2) У феод. Польщі в 15-18 ст. Г.- вищий воєначальник. З кін. 15 ст. начальника найманого війська при королівському дворі наз. надвірним Г. В 30-х рр. 16 ст. з'явилися посади великого коронного Г.-головнокомандуючого військами - і польного Г.- його заступника. У феод. Литві головнокомандуючий іменувався Г. великим литовським.
|
