вокальне мистецтво — виконання музики голосом; мистецтво передавати засобами співочого голосу ідейно-образний зміст муз. твору; один з видів муз. виконавства. Види С: зі словами і без слів (див. Вокаліз), сольний (одноголосий), ансамблевий (дует, тріо, квартет тощо) і хоровий (з інструм. супроводом і без нього — а капела). Жанри С: оперний (пов'язаний з драм. дією, включає всі види вокального мистецтва) та камерний (концертне виконання романсів і пісень соло або невеликими ансамблями). С. розрізняють за стилями: співучий (кантилена), декламаційний (речитатив, монолог, муз. декламація) і колоратурний (див. Колоратура). С.— найпоширеніший вид народної творчості. Народні співаки— перші представники вокального мистецтва (див. Аеди, Барди, Мінезингери, Рапсоди, Скоморохи, Трубадури, а також Пісня). З народного С. розвинулося профес. вокальне мистецтво. З появою християнства С. почали використовувати у церк. богослужінні; при монастирях і церквах було відкрито перші школи С. В епоху Відродження з розвитком світської муз. культури виникли нові жанри вокальної і вокально-ін-струм. музики — опера, пізніше романс; провідним став сольний С. Це сприяло формуванню в єв-роп. країнах вокальних шкіл, яке відбувалось одночасно з виникненням нац. композиторських шкіл (італійська, франц., німецько-австрійська та ін.). До серед. 20 ст. мистецтво С. широко розвинулось у всіх європ. країнах, у США, Канаді, Пд. Америці, Японії, Кореї та ін. У Київській Русі перші профес. співацькі колективи і викладання С. відомі з 10—11 ст. (півчі Володимира Святославича та навчання С. в Києво-Печерській лаврі). У Росії та на Україні до 18 ст. вокальне мистецтво існувало у формі нар. і церковного С, які сприяли розвитку світської профес. вокальної творчості (рос. співаки 18—1-ї пол. 19 ст.— А. Михайлова, Є. Уранова-Сандунова, Н. Семенова, П. Злов, В. Самойлов). Рос. вокальна школа склалася відповідно до творчих настанов композиторів М. Глинки (виховав таких видатних співаків, як Й. Петров, Г. Воробйова-Петрова, Д. Леонова, С. Гулак-Артемовський), О. Даргомижського, М. Мусоргського, О. Бородіна, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського. На поч. 20 ст. рос. вокальна школа (Ф. Шаляпін, А. Нежданова, Л. Собінов та ін.)здобула світове визнання. На Україні народне вокальне мистецтво розвивалося здавна (див. Бандуристи, Кобзарі, Кобзарське мистецтво, Лірники). У 17—18 ст. С. навчали в колегіях, Київській академії та Глухівській співацькій школі, в 19 — на поч. 20 ст.— у приватних муз. уч-щах і уч-щах Російського муз. т-ва, в київ. Музично-драматичній школі Миколи Лисенка та консерваторіях (див. Музична освіта). Всесвітньо відомою була діяльність укр. співаків С. Гулака-Артемовського, С. Крушельницької, О. Мишуги, О. Носалевича, М. Менцинського та ін. Після Великої Жовтн. соціалістичної революції досягла розквіту нац. вокальна культура народів усіх союзних республік. Традиції вітчизняної вокальної школи розвивали провідні рад. співаки, зокрема, українські — М. Микиша, М. Донець, І. Паторжинський, М. Литвиненко-Вольгемут, О. Петрусенко, В. Гужова, 3. Гайдай, Л. Руденко, П. Білинник, М. Ворвулєв, Є. Чавдар, Б. Гмиря, М. Гришко, Ю. Кипоренко-Доманський, М. Роменський, М. Частій, П. Кармалюк та ін.
Став дуже популярним естрадний С. (Л. Русланова, К. Шульженко, Л. Утьосов, Л. Зикіна, Р. Бейбутов, М. Магомаєв, С. Ротару та ін.). Систематично проводяться конкурси (див. Музичні конкурси), огляди, фестивалі молодих співаків, свята пісні. Кращі традиції нар. С. та хорового мистецтва розвивають профес. держ. колективи, зокрема на Україні: капели "Думка", "Трембіта", Капела бандуристів УРСР, Український народний хор імені Г. Г. Верьовки, Закарпатський народний хор, Черкаський український народний хор; Буковинський ансамбль пісні і танцю та ін., колективи художньої самодіяльності. Див. також статті про муз. театри, консерваторії, виконавські колективи, окремих виконавців; розділи Музика у томі Українська Радянська Соціалістична Республіка, у статтях про республіки СРСР та країни світу.
Літ.: Львов М. Л. Из истории вокального искусства. М., 1964; Назаренко И. К. Искусство пения. М., 1968: Микиша М. В. Практичні основи вокального мистецтва. К., 1671; Єв-тушенко Д. Г. Роздуми про голос. К. 1979.
М. К. Кондратюк.
