— теорія, за якою носіями електр. струму, що проходить через поверхневу мембрану клітини під час збудження, є іони позаклітинного та внутрішньоклітин. середовища. Під час збудження нервової чи м'язової клітини спочатку виникає короткочасний спрямований у клітину трансмембранний електр. струм, зумовлений рухом іонів натрію чи кальцію або тих і інших. Згодом виникає трансмембранний іонний струм, що спрямований з клітини назовні, зумовлений рухом іонів калію. Поява, сила і тривалість трансмембранних іонних струмів під час збудження залежать від різниці потенціалів (лив. Біоелектричні потенціали) на поверхневій мембрані та часу, протягом якого ця різниця зберігається на ній. Див. також Мембранна теорія збудження.
М. Ф. Шуба.
