(від лат. — відділення) — процес утворення і виділення залозами або окремими спеціалізованими клітинами речовин — секретів, необхідних для життєдіяльності організму. Синтез їх здійснюється клітинними органелами — мітохондріями, рибосомами, Гольджі комплексом та ін., з речовин (солей, цукрів, амінокислот тощо), що надходять у секреторні клітини з крові. В деяких залозах, напр., у щитовидній залозі, синтезовані речовини нагромаджуються у вигляді крапель або зерен, а потім виділяються назовні, у ін.— напр., у надниркових залоз, продукти С. виводяться безпосередньо після їх синтезу. Розрізняють зовнішню (екзокринну) і внутрішню (ендокринну) С. При зовнішній С. секрети надходять через протоки залоз у порожнини внутрішніх органів (шлунок, кишечник тощо) або в зовнішнє середовище (напр., секрети сальних залоз та молочних залоз). При внутрішні й С. секреторні продукти (гормони) надходять з клітин безпосередньо в кров або лімфу. За способом виділення секретів з клітин розрізняють С: мерокринову — секрет виділяється через клітинні мембрани, при цьому залозисті клітини не пошкоджуються; апокринову — секрет звільняється шляхом відриву верхівки залозистої клітини, де він нагромаджується, після чого клітина відновлюється і продовжує функціонувати; голокринову — клітина, заповнена секретом, виштовхується в просвіт залози і гине. Фізіол. механізми С. деякою мірою подібні до механізму екскреції, при якій з організму видаляються непотрібні для нього речовини. Процеси С. регулюються нервовою системою та гуморальними речовинами (див. Нейрогуморальна регуляція).
К. І. Несен.
