— територія, відведена для захоронення померлих. Залежно від обрядів поховання, а також адм. і сан. норм, встановлюваних органами влади, визначаються тини К. і порядок утримання їх. Групи поховань часів первіснообщинного ладу і раннього феодалізму називаються могильниками. К. стародавніх Греції, Риму, Сходу, Середземномор'я і Причорномор'я називають некрополями. Місця поховань видатних людей називають пантеонами. В Росії і на Україні К. створювались спочатку при монастирях, церквах (див., зокрема, Києво-Печерська лавра, Києва-Михайлівський Золотоверхий монастир та ін.). За діючими в СРСР осн. правилами, віддаль К. від житл. і громад. будинків має становити не менше 300 м. Територія К. має бути озелененою (не менше 20%). В СРСР найвідоміші К.: в Москві — Новодівиче, Донського монастиря, Ваганьковське; в Ленінграді — Олександро-Невської лаври (тепер Музей міської скульптури), Волкове (Літераторські мостки); в Києві — Байкове, Лук'янівське; Ризі — Братське і Райніса; Львові — Личаківське; Вільнюсі — Воїнське; Таллі-ні — Метсакальмісту (Лісове); Тбілісі — Пантеон на горі Мтацмінда та ін. Учасників революц. подій, воєнних дій, видатних осіб часто ховають поза К., внаслідок чого виникли своєрідні меморіали — Марсове поле і Піскарьовське К. в Ленінграді, Красна площа в Москві, Парк Слави в Києві, Холм Слави у Львові (див. Меморіальні споруди). Найвідоміші зарубіжні К.— Хайгетське в Лондоні, де поховано К. Маркса, Пер-Лашез у Парижі, Арлінггонське у Ва-шінгтоні, Кампосанто в Пізі і Генуї, Центральне кладовище у Відні.
|
