[від грец.- лист, послання] - і) У Київській Русі і за рос. феод. правом будь-який письмовий документ, згодом (з 15 ст.) - тільки акт правового значення. Г. складали князі й царі (або за їхнім дорученням), а також церква й приватні особи. Розрізняють жалувані грамоти, уставні грамоти і судні Г. (напр., "Новгородська судна грамота", "Псковська судна грамота"). Спершу Г. писалися на бересті, дошках, лубі, пергаменті, а з 14-15 ст.- на папері. Найдавнішою відомою Г. є Г. князя Володимира Святославича, видана київ. церкві Богородиці на володіння землею (згадується в літописі 896). 2) У наук. істор. л-рі термін "грамота" застосовували й до зх.-європ. документів феод. періоду (напр., Г. франкських королів). 3) Форма нагородження окремих громадян і колективів за досягнення у виробничій, громад. роботі, спорті тощо (напр., Грамота Президії Верховної Ради УРСР; Почесна грамота ВЦРПС, Почесна грамота ЦК ЛКСМУ). 4) Назва деяких видів дипломатичних документів (див. Вірча грамота. Відклична грамота).
В. С. Кульчицький.
|
