(УЦР) — представн. орган держ. влади в Україні 1917-18. Обрана у складі 118 осіб Українським національним конгресом, який відбувся 6-8(19-21).ІУ 1917 в Києві. Перші збори Ради відбулися 8(21).IV 1917. На них були обрані Президія і постійно діючий Виконавчий комітет у складі 20 осіб. Другі збори [22-23(5-6).ГУ 1917] ухвалили «Накази», за яким УЦР офіційно проголошувала себе «представницьким органом всієї організованої української людності», який має своїм завданням забезпечити автономний статус України у складі федерат. Рос. республіки. Було також затверджено Положення про Загальні збори УЦР, які визначали напрями і характер всієї діяльності Ради. Заг. збори могли бути черговими і екстреними [див. Загальні збори (сесії) Української Центральної Ради]. Чергові збори мали скликатися не менше одного разу на місяць; екстрені — в разі необхідності «при будь-якій кількості присутніх». Актами УЦР були універсали, постанови, декларації, ухвали тощо, а з лист. 1917 — й закони. У червні 1917 відбулося кількісне розширення УЦР майже до 400 осіб за рахунок Ради сел. депутатів та Ради військ, депутатів. Від 20 червня збори Ради стали іменуватись сесіями. Тоді ж було утворено уряд — Генеральний секретаріат. У цей же час відбулися зміни у кадровому складі УЦР. Провідним стало представництво рад селянських (212 чол.), військових (132) та робітничих (100) депутатів, а також Генерального військового комітету (27 чол.). Тер. представництво від губерній (52 чол.), великих міст (23), укр. колоній (6 чол.) залишилося майже без змін. Гол. політ, партіям (УСДРП, УПСР, УПСФ, УТП) надавалось однакове число місць в УЦР — по 5. Гол. зміною стало рішення про поповнення УЦР делегатами від нац. меншин, що мешкали в Україні. По-перше, це свідчило про досягнення порозуміння між укр. демократією та неукр. рев. демократичними колами; по-друге, воно дозволяло перетворити УЦР з органу суто національного в справжній центр політ.-прав, життя в Україні. Нац. меншинам надавалася кількість місць в УЦР за принципом пропорц. представництва.
У грудні 1917 закінчився порівняно мирний період діяльності УЦР. Ост. дві її сесії відбувалися вже в умовах громадян, війни. VIII сесія почалася 12(25).XII 1917 і тривала 6 днів. У центрі її уваги були питання стосунків з Петроградом, миру з Четверним союзом, долі укр. армії і флоту, виборів до Українських установчих зборів, грош. обігу, соціалізації землі тощо. Відповідно до пропозицій, висловлених на цій сесії, Мала рада ухвалила 17(30).ХІІ 1917 Закон про апеляц. суди в УНР, 23.ХІІ 1017 (5.1 1918) - Закон про прокур. догляд на Україні, а 2(15).І 1918 обрала 8 членів Генерального суду і 8 членів Київ, апеляц. суду. Остання, IX, сесія УЦР почала свою роботу 15(28).І 1918. Вона схвалила Четвертий Універсал, сформувала Раду народних міністрів, а також прийняла закони про землю і про 8-го-динний роб. день. З цього моменту Мала рада почала реконструюватися за принципом пропорц. представництва фракцій, що давало перевагу в її складі укр. есерам. Завершилася сесія 25.1(7.ІІ) 1918 о 5-й год. вечора у зв'язку з наступом більшов. військ. Керівники УЦР перебралися до Житомира (потім до Коростеня і Сарн). Після повернення 7(20).III 1918 провідників УЦР до Києва жодної заг. сесії вже скликати не вдалося. Невдовзі (29.IV 1918) з допомогою нім.-австр. командування було здійснено держ. переворот і до влади прийшов гетьман П. П. Скоропадський, який розпустив УЦР.
Літ.: Христюк П. Замітки і мат-ли по історії укр. революції: 1917-20 рр., т. 1. Відень, 1921; Мазепа І., Феденко П. З історії укр. революції. Прага, 1930; Дорошенко Д. Історія України. 1917—1923, т. 1. Доба Центр. Ради. Ужгород, 1932; Винниченко В. Відродження нації, ч. 1-3. К., 1990; Мироненко О. М. Світоч укр. державності: політ.-прав. аналіз діяльності Центр. Ради. К., 1995; Укр. Центр. Рада. Док-ти і мат-ли, т. 1—2. К., 1996-97; Гошуляк І. Л. Центр. Рада: погляд із сьогодення. «Історія України», 1998, № 42; Укр. парламентаризм: минуле і сучасне. К., 1999.
О. М. Мироненко.
