(грец. від- зоря і- закон)- наука про будову і розвиток космічних тіл, їхніх систем і Всесвіту в цілому. А. вивчає різні форми космічної матерії - планети з їхніми супутниками, комети й метеорну речовину, зірки (зокрема, найближчу до Землі - Сонце), зоряні системи (див. також Галактика, Галактики), міжзоряний газ та дифузну речовину, розсіяну в космічному просторі. А. тісно пов'язана з багатьма науками; вона значною мірою сприяла розвиткові фізики, хімії, математики і сама використовує добуті ними результати. Сучасна А. поділяється на окремі розділи. Астрометрія створює системи координат у космічному просторі, вивчає обертання Землі навколо осі й визначає фундаментальні астр. сталі. Теоретична астрономія вивчає методи визначення орбіт комет, планет та ін. небесних тіл і методи обчислення їхніх положень у просторі.
Небесна механіка визначає закони руху небесних тіл від дії сил всесвітнього тяжіння. Астрофізика досліджує фіз. стан і хім. склад небесних тіл, джерела зоряної і сонячної енергії та дифузну матерію в міжзоряному просторі. Завдання радіоастрономії - вивчати властивості й розподіл космічних джерел радіовипромінювання. Зоряна астрономія досліджує розподіл і рухи зір у Галактиці; позагалактична астрономія - будову ін. галактик. Космогонія вивчає питання походження і розвитку небесних тіл та їхніх систем. Космологія досліджує Всесвіт як єдине ціле, вивчає осн. закономірності його будови і розвитку. Астрономія виникла в давнину з практичних потреб людини. Видимий рух планет і сузір'їв допомагав встановлювати час с.-г. робіт, вести календар, орієнтуватися в просторі. Люди спостерігали затемнення Сонця і Місяця й навчилися передбачати їх. Успішно розвивалась А. в Старод. Греції, Вавілоні, Єгипті, Індії та Китаї. Зокрема, в Старод. Греції прогресові А. сприяли праці Демокріта, Епікура, Піфагора, Арістарха Самоського. Пізніше Птолемей в "Альмагесті" розробив геоцентричну систему світу, яка була загальноприйнятою протягом майже півтори тисячі років. У серед. віки А досягла значного розвитку в країнах Сходу. В 15 ст. Улугбек спорудив поблизу Самарканда астр. обсерваторію з точними на той час інструментами. В Європі розвиток А. практично починається з 16 ст., коли М. Коперник у творі "Про обертання небесних сфер" виклав і довів геліоцентричну систему світу. Дальший розвиток А. пов'язаний з працями Дж. Бруно, Г. Галілея, Й. Кеплера, Т. Браге та ін. Зокрема, Г. Галілей 1609 вперше застосував для астр. спостережень телескоп. У кінці 17 ст. І. Ньютон відкрив закон всесвітнього тяжіння (див. Ньютона закон тяжіння). З'ясування будови Сонячної системи і руху Землі сприяло визначенню віддалей до ін. планет і зір, вивченню особливостей їхнього руху. В подальшому розвиток А. пов'язаний з працями англ. астронома В. Гершеля, франц. астрономів У.-Ж.-Ж. Левер'є і Ж. Жансена, італ. астронома А. Секкі, австрійського фізика К. Доплера, американського астронома Е.-П. Хаббла та ін.
З 19 ст. в астр. дослідженнях починають використовувати методи спектроскопії, фотометрії й фотографії; створюються нові астрономічні інструменти. Велике значення для розвитку А. має складання зоряних каталогів, що містять точні координати зір. У цій галузі відомий доробок вчених Грінвічської астрономічної обсерваторії (засн. 1675), обсерваторії в Кейптауні (1820), Вашінгтонської (1842) та ін. В Росії 1839 організовано Пулковську астр. обсерваторію, потім було створено обсерваторії в Москві, Києві та ін. містах. Розвиток вітчизняної А. пов'язаний з іменами М. В Ломоносова, В. Я. Струве, Ф. О Бредіхіна та ін. Особливо інтенсивно розвивається А. в СРСР після Великої Жовтн. соціалістич. революції. Створено ряд нових астр. обсерваторій та ін-тів. Рад. астрономи провели дослідження Сонця, планет, комет, малих тіл Сонячної системи, зірок та ін. віддалених космічних об'єктів, зокрема квазарів і пульсарів. В СРСР 1957 запущено перший у світі штучний супутник Землі, 1961 - космічний корабель з людиною на борту. Запуски штучних супутників Землі, космічні польоти людини створюють нові можливості для астр. досліджень і висувають перед А. нові завдання. Сама А. стає наукою експериментальною, здатною безпосередньо досліджувати космічний простір і вивчати небесні тіла, насамперед Місяць і найближчі планети, за допомогою космічних апаратів (див. "Венера", "Марс", "Меркурій", "Рейнджер", "Сервейєр" та ін.). Поєднання позаатмосферних спостережень з наземними дає змогу одержати найповніші результати в пізнанні Всесвіту. А. сприяє утвердженню і розвиткові матеріалістичного світогляду, зокрема обгрунтовує ідеї про матеріальну єдність світу, про безмежність світу у просторі і часі. Значних успіхів у розвитку А. досягли вітчизняні вчені B. А. Амбарцумян, А. А. Белопольський, С. В. Орлов, Г. А. Тихоє, Є. К. Харадзе та ін. На Україні розвиток А. почався створенням 1821 Миколаївської астрономічної обсерваторії. В 1845 збудовано Київську астрономічну обсерваторію, 1871 - Одеську астрономічну обсерваторію, 1888 - Харківську астрономічну обсерваторію, 1900 - Львівську астрономічну обсерваторію. В 1908 в Сімеїзі (Крим) організовано астро-фіз. відділ Пулковської обсерваторії, який входить до складу Кримської астрофізичної обсерваторії АН СРСР, 1926 - Полтавську гравіметричну обсерваторію, 1944 в Голосієві (під Києвом) створено Астрономічну обсерваторію головну АН УРСР. Укр. астрономи зробили значний внесок у розвиток вітчизн. і світової А. Серед них - І. Є. Кортацці, Б. П. Остащенко-Кудрявцев, Л. І. Семенов (Миколаїв), В. І. Фабріціус, М. П. Диченко (Київ), М. В. Ціммерман, Б. В. Новопашенний (Одеса), Г В. Левицький, Л. О. Струве, М. М. Євдокимов (Харків), О. Я. Орлов, Є. П. Федоров (Полтава),A. О. Яковкін (Київ). Організатором київ. школи теоретичної А. був М. Ф. Хандриков, його продовжувачем став С. Д. Чорний. У галузі астрофізики значних успіхів досягли О. Ф. Богородський,
C. К. Всехсвятський (Київ), О. К. Кононович і В. П. Цесевич (Одеса), В. Г. Фесенков, М. П. Барабашов (Харків), Г. М. Неуймін, А. Б. Сєверний, Г. А. Шайн, Е. Р. Мустель (Крим), В. Є. Степанов, М. С. Ейгенсон (Львів) та багато ін.
Див. також Обсерваторії та інститути астрономічні.
Літ.: Развитие астрономии в СССР. М., 1967; Селешников С. І. Астрономія і космонавтика. К., 1968; Амбарцумян В. А. [та ін.]. Проблемы современной космогонии. М., 1972; Астрономія. К., 1972; Бакулин П. И., Кононович Э. В., Мороз В. И. Курс общей астрономии. М., 1974; Подобед B. В., Нестеров В. В. Общая астрометрия. М., 1975; Колчинский И.Г., Корсунь А. А., Родригес М. Г. Астрономы. Биографический справочник. К., 1977.
С. К. Всехсвятський.
