Олександр Іванович [літ. псевд.- Іскандер; 25.III (6.IV) 1812, Москва - 9(21).І 1870, Париж; похований у Ніцці] - російський революційний демократ, філософ-матеріаліст, письменник, публіцист. У 1829-33 навчався в Моск. ун-ті, де разом з М. Огарьовим організував студентський гурток революц. напряму. В 1834 за вільнодумство був заарештований і 1835 засланий до Пермі, потім до Вятки і Владимира, а1841- до Новгорода. В 1842 повернувся до Москви. В 40-і рр. почав переходити з революц.-дворянських на революц.-демократичні позиції. В 1847 виїхав за кордон, де до кінця життя перебував у політ. еміграції. Був свідком бурж. революції 1848 -49 у Парижі. В 1853 в Лондоні організував Вільну російську друкарню, в якій разом з М. Огарьовим видавав літ.-політ. альманах ".Полярная звезда", газ. "Колокол", неперіодичний збірник революц. спрямування "Голоса из России". Г. був прихильником утопічно-соціалістичної програми, оголошував основою майбутнього соціалізму в Росії сел. громаду. Утопічний соціалізм Г. поєднувався з революційним демократизмом, з ідеями революц. ліквідації експлуататорського ладу самими нар. масами. Якщо до 1861 у Г. ще зберігалися бурж.-ліберальні ілюзії, то хвиля повстань невдоволеного грабіжницьким характером реформи 1861 селянства остаточно утвердила Г. на позиціях революц. демократизму. Водночас Г. почав розглядати як революц. силу між-нар. робітн. рух, очолюваний 1-м Інтернаціоналом. Філос. погляди Г нерозривно пов'язані з його революц.-демократичними переконаннями. Найвидатнішими філос. творами є "Дилетантизм у науці" (1842 -43) та "Листи про вивчення природи" (1845-46). Долаючи певний вплив ідеалізму, Г. вже на поч. 40-х рр. з позицій матеріалізму розв'язував корінні питання філософії - про відношення мислення до буття, пізнаванність світу, обстоював нерозривність зв'язку філософії та природознавства. Критикуючи метафіз. метод у науці, Г. визначав діалектику як "алгебру революції" і обґрунтовував необхідність революц. перебудови сусп. життя. Філос. концепції Г., що грунтувались на матеріалістично переосмисленій діалектиці Г.-В.-Ф. Гегеля, були одним з найвищих досягнень домарксистської філософ. думки. За висловом В. І. Леніна, "Герцен дуже близько підійшов до діалектичного матеріалізму і зупинився перед - історичним матеріалізмом" (Повне зібр. тв., т. 21, с. 244). Літ. діяльність Г. пов'язана з його політ. і філос. поглядами. Г. відстоював принципи критичного реалізму, зв'язок з життям. В його художніх і публіцистичних творах - романі "Хто винен?" (1847), повістях "Лікар Крупов" (1847), "Сорока-злодійка" (1848), "З того берега" (1850), "Листи з Франції та Італії" (1855) реалістично відображено життя Росії та країн Європи, висловлено протест проти кріпосництва, соціальної нерівності. Епопея "Минуле і думи" (1852-68)- художньо-публіцистична енциклопедія духовного життя Росії і Зх. Європи З0-60-х рр. Г. популяризував слов. л-ри за кордоном, захищав передову укр. л-ру від переслідувань царського уряду та реакційної преси. Високо цінував Т. Шевченка як народного поета, революційного демократа. Г. вмістив у "Колоколе" замітки про життя і творчість укр. поета, на його смерть опублікував тут некролог. В нотатках "Тварюки"(1867) він згадував про тяжку долю Шевченка на засланні. Велика дружба зв'язувала Г. з Марком Вовчком. Він захищав письменницю від нападок реакц. критики (памфлет ",, Бібліотека'' - дочка Сенковського", 1860). Г. мав великий вплив на формування суспільно-політичних поглядів Шевченка і Марка Вовчка. Шевченко з глибокою повагою ставився до Г., називав його апостолом-вигнанцем, намалював його портрет. І. Франко вважав Г. одним з найвизначніших літ. і політ, діячів Росії 19 ст.
Тв.: Собрание сочинений, т. 1-30. M., 1954-65; Собрание сочинений, т. 1-8. М., 1975; Укр. перекл.- Спомини з еміграції. Львів, 1911; Вибрані філософські твори, т. 1-2. К., 1949-51; Вибрані твори. К., 1950; Хто винен? К., 1953; Минуле і думи. К.. 1957.
Літ.: Ленін В. 1. Повне зібрання творів: т. 21. Пам'яті Герцена; т. 25. З минулого робітничої преси в Росії; Бєлінський В. Г. Погляд на російську літературу 1847 року. В кн.: Бєлінський В. Г. Літературно-критичні статті. К., 1953; Плеханов Г. В. А. И. Герцен. В кн.: Плеханов Г. В. Сочинения, т. 23. М. -Л., 1926; Головаха I. П; Т. Г. Шевченко і російські революційні демократи 50-60-х років XIX ст. К., 1953; Белявская И. М. А. И. Герцен и польское национально-освободительное движение 60-х годов XIX века. М., 1954; Донець Г. П. Суспільно-політичні та філософські погляди О. I. Герцена. Чернівці, 1961; Капустін В. О. Герцен і Україна. К., 1962; Рильський М. Т. Слово про Герцена. В кн.: Рильський М. Т. Вечірні розмови. К., 1964; Володин А. И. Герцен. М., 1970; Павлов А. Т. От дворянской революционности к революционному демократизму. М., 1977.
Ю. З. Янковський.
