— археологічна культура кінця палеоліту та мезоліту, поширена в Пд.-Сх. Прибалтиці та сусідніх з нею районах Європи. Виділена в 20 — на поч. 30-х рр. 20 ст. Назва походить від стоянки Свідри-Вельке поблизу Варшави (Польща). Пам'ятки С. к.— залишки невеликих короткочасних стоянок на берегах річок і в їх долинах. При дослідженні пам'яток С. к. виявлено переважно крем'яні вироби — нуклеуси, пластини, різці, скребки та специфічні (т. з. свідерські) наконечники стріл у вигляді листка верби з черешком (листовидні, верболисні). Носії С. к. жили в умовах первіснообщинного родового ладу на етапі формування племен. Осн. заняттями їх були мисливство і рибальство. В СРСР пам'ятки С. к. поширені на території Литви і Білорусії, у верхів'ях Волги і Оки. На Україні пам'ятки С. к. відомі в басейні Десни (Смячка XIV. див. Смячківські стоянки). Окремі групи населення С. к. проникали далеко на Пд. аж до Криму і Балкан (Румунія). Час існування — бл. 11—10 тис. років тому.
Літ.: Береговая Н. А. Палеолитические местонахождения СССР. М.— Л., 1960; Формозов А. А. Открытие свидерской стоянки в Румынии и проблема южных связей и быта свидерской культуры. "Советская археология". 1961. № 2.
І. Г. Шовкопляс.
