(від грец.—жила, нерв та ендокринологія) — розділ ендокринології, що вивчає утворення нейрон-гормонів спеціалізованими нервовими клітинами, а також роль цих гормонів у взаємодії центральної нервової системи з ендокринною системою організму. Н. пов'язана з багатьма науками, зокрема гістологією, біохімією та нейрофізіологією. Як окремий розділ ендокринології Н. оформилася в 50-і рр. 20 ст. Цьому сприяло відкриття нейросекреції та описання ворітної системи вен, які зв'язують гіпоталамус з гіпофізом (австр. вчені Г. Т. Поуп, 1930, та Г. Б. Вислоцький, 1936). На основі цих відкриттів англ. вчений Дж. В. Гарріс створив теорію гіпотала-мічного контролю секреції гормонів передньої частки гіпофіза (аденогіпофіза). Доведено, що, незважаючи на відсутність секреторних нервових волокон від мозку до аденогіпофіза, центр, нервова система контролює діяльність цієї залози за допомогою хім. речовин (рилізинг-гормонів), які виробляються в нейросекреторних клітинах гіпоталамуса і надходять до гіпофіза по ворітних венах. З'ясовано хім. будову рилізинг-гормонів, деякі з них синтезовано і впроваджено в клінічну практику (Р. Гійємен та Е. В. Шеллі). Завдяки тому, що адено-гіпофіз зв'язаний з основними залозами внутрішньої секреції за допомогою тропних гормонів, які виробляються в ньому, центр. нервова система впливає через гіпофіз на всю ендокринну систему. Нервові центри гіпоталамуса об'єднуються з гіпофізом та залозами внутр. секреції в цілісні нейроендокринні системи, які регулюють такі важливі процеси, як проміжний обмін, ріст і розвиток організму, адаптація тощо. Прикладом нейроендокринної системи є гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова система. Нервовий центр гіпоталамуса під впливом імпульсів нервових та змін складу крові посилює виділення кортикотропін-рилізинг-гормона, що стимулює секрецію адренокортикотропного гормона гіпофіза. Останній впливає на функцію надниркових залоз, гормони яких — кортикостероїди — регулюють обмін речовин, пристосовуючи його до потреб організму, зокрема при стресі. В свою чергу, кортикостероїди при надлишку їх у крові гальмують діяльність нейронів гіпоталамічного центру, припиняючи виділення кортикотропінри-лізинг-гормона. Подібна взаємодія нервових та ендокринних елементів характерна для гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної системи, що регулює функцію репродуктивних органів, та для ін. нейроендокринних систем. Гормони та їхні похідні (див. Опіоїдні пептиди) впливають і на функцію ін. відділів нервової системи. Такі двосторонні зв'язки забезпечують узгодженість взаємодії нервової та ендокринної систем. Координацію досліджень у галузі Н. здійснює Міжнародне т-во нейро-ендокринологів, що видає наук. журнал "Neuroendocrinology". Розвиткові Н. в СРСР сприяли праці вчених А. Л. Поленова, М. І. Митюшова, В. Г. Шаляпіної, Є. В. Науменка, В. М. Бабичева та ін., зокрема укр.— Б. В. Алешина, Б. Г. Новикова, Н. В. Поповиченко та ін. В УРСР питання Н. вивчають в н.-д. ін-тах ендокринології (Київ, Харків) та на кафедрах університетів.
Літ.: Алешин Б. В. Гистофизиология гипоталамо-гипофизарной системы. М., 1971; Поповиченко Н. В. Роль гипоталамической нейросекреторной системы в приспособительных реакциях организма. (К проблеме нейро-гормональных взаимоотношений). К.. 1973; Neuroendocrinology, v. 1—2. New-York — London, 1966—67.
К. I. Несен.
