Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow соц-спер arrow СОЦІАЛІСТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ
   

СОЦІАЛІСТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ

пролетарська революція — найвищий тип революції соціальної, докорінний переворот у системі суспільних відносин, внаслідок якого відбувається перехід від капіталізму до соціалізму. С. р. здійснює докорінні соціально-екон. і політ. перетворення — від взяття влади робітничим класом і зламу старої держ. машини до створення соціалістичної держави і розвитку соціалістичної демократії, здійснення соціалістичної індустріалізації, колективізації сільського господарства й культурної революції. Робітн. класові для здійснення С. р. й розв'язання її осн. завдань необхідно повалити панування буржуазії й придушити її опір, а для цього йому необхідно, насамперед, встановити диктатуру пролетаріату. Тому осн. питанням С. р. є питання про політ. владу. На відміну від буржуазної революції, що лише ліквідує застарілу політ. владу й замінює феод. форму експлуатації капіталістичною, С. р. визволяє трудящих від усіх видів гноблення. Взірцем С. р. є Велика Жовтнева соціалістична революція 1917. Об'єктивна необхідність і неминучість С. р. випливають з внутр. суперечностей капіталізму, який на стадії імперіалізму породжує необхідні передумови для її здійснення. Екон. основою С. р. є загострення до конфлікту осн. суперечності капіталізму — між сусп. характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. Ця суперечність виявляється в непримиренному класовому антагонізмі між робітн. класом і буржуазією, який стає соціально-класовою основою С. р. Ідеологічною основою С. р. є непримиренність бурж. і пролет. ідеологій. Гегемоном С. р. є робітн. клас. С. р. в різних країнах властиві заг. закономірності: керівництво трудящими масами з боку робітничого класу, очолюваного його авангардом — марксистсько-ленінською партією; встановлення диктатури пролетаріату в тій чи ін. формі; союз робітничого класу і селянства при політ. керівництві ним з боку робітн. класу, ліквідація капіталістичної власності і встановлення сусп. власності на осн. засоби виробництва, утвердження соціалістичних виробничих відносин. До заг. закономірностей належать поступове соціалістичне перетворення сільс. г-ва, планомірний розвиток нар. г-ва, спрямований на побудову соціалізму й комунізму, на підвищення життєвого рівня трудящих. Необхідними умовами є також виховання нової інтелігенції, відданої ідеалам робітн. класу, ліквідація нац. гноблення і встановлення рівноправності та братерської дружби між народами; захист завоювань соціалізму від зовн. і внутр. ворогів, солідарність робітн. класу даної країни з робітн. класом ін. країн — пролетарський інтернаціоналізм. Спільність у головному— в переході народів до соціалізму — не виключає необхідності врахування нац. особливостей і своєрідності С. р. в кожній окремій країні. Правильне марксистське розв'язання проблеми співвідношення загального і специфічного в переході народів до соціалізму дає комуністичним партіям змогу виробити стратегію і тактику, що забезпечують перемогу С. р. Закон нерівномірності екон. і політ. розвитку капіталізму веде до виникнення слабких ланок у ланцюгу імперіалізму, що створює можливість перемоги С. р. в одній, окремо взятій, країні. Тому перехідний період від капіталізму до соціалізму в світовому масштабі становить цілу істор. епоху, початок якій поклала Велика Жовтн. соціалістична революція. Залежно від конкретно-істор. умов, гостроти класових суперечностей і співвідношення класових сил усередині країни й на міжнар. арені форми С. р. можуть бути мирними й немирними. Мирна або немирна форма С. р. залежить гол. чин. від ступеня опору буржуазії. В ході С. р. внаслідок багатоманітності її форм, складності обстановки робітн. клас повинен володіти всіма формами боротьби і бути готовим до швидкої зміни їх (див. Ленін В. І. Повне зібр. гв., т. 41, с. 76). Боротьба робітн. класу за соціалізм переплітається з ін. багатоманітними за змістом і характером революц. рухами (див. Світовий революційний процес, Національно-визвольна революція). Виникнення світової системи соціалізму, яка є гол. революц. силою сучасності, посилення її впливу на хід істор. розвитку сприяє прискоренню краху капіталістичної системи, н азріванню соціалістичних революцій і зумовлює можливість переходу окремих країн до соціалізму, минаючи стадію капіталізму. Основи теорії С. р. заклали К. Маркс і Ф. Енгельс, які довели, що С. р.— закономірний наслідок розвитку суспільства, обгрунтували всесвітньо-істор. місію пролетаріату, необхідність зламу бурж держ. машини і встановлення диктатури пролетаріату. В. І. Ленін збагатив теорію С. р. положеннями про перемогу соціалізму спочатку в одній або в кількох країнах, про неминучість мирного співіснування країн з різним соціальним ладом, про гегемонію пролетаріату в буржуазно-демократичній революції та її переростання в С. р. тощо. На сучас. етапі КПРС та ін. комуністичні партії, розвиваючи марксистсько-ленінську теорію С. р., дійшли ряду нових висновків, зокрема: про заг. закономірності революц. переходу від капіталізму до соціалізму і специфічні форми їхнього прояву в кожній країні; про можливість ^капіталістичного шляху розвитку відсталих країн і створення д-в нар. демократії, про можливість перехідних ступенів у боротьбі за соціалістичне перетворення суспільства; про об'єднання всіх демократичних рухів у єдиний антиімперіалістичний потік та ін. Питання про С. р. є одним з центральних у боротьбі марксистсько-ленінських партій проти бурж. ідеології й усіх форм опортунізму і ревізіонізму, які заперечують корінні принципи теорії С. р.— диктатуру пролетаріату, злам бурж. держ. машини, керівну роль марксистсько-ленінських партій (праві опортуністи), нехтують творчим характером марксизму-ленінізму, стаючи на шлях сектантства в робітничому русі, підривають курс на широкий союз демократичних сил, відкидають перехідні етапи, абсолютизують значення збройної форми боротьби, принижують роль творчих завдань у С. р. тощо ("ліві" опортуністи). Марксистсько-ленінські партії, творчо розвиваючи теорію С. р., дають рішучу відсіч бурж. та опортуністичним викривленням ленінської теорії соціалістичної революції.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Про соціалістичну революцію. К., 1976; Ленін В. І. Про соціалістичну революцію, т. 1—2. К.,1977; Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. К., 1977; Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К.. 1981; 50 років Великої Жовтневої соціалістичної революції. Тези ЦК КПРС. К., 1967; _Про 60-у річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Постанова ЦК КПРС від 31 січня 1977 року. К., 1977; Програмні документи боротьби за мир, демократію і соціалізм. К., 1961; Ленинская теория социалистической революции и современность. М., 1972; Красин Ю. А. Теория социалистической революции. Ленинское наследие и современность. М., 1977.

А. В. Кудрицький.

 

Схожі за змістом слова та фрази