Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Д-деп arrow ДЕДУКЦІЯ
   

ДЕДУКЦІЯ

(від лат. deductio — виведення, доведення) — виведення часткового із загального; умовивід від заг. положення до особливого. Д. є лог. засобом пізнання конкретного, одиничного на основі знання загального. Застосування Д. спирається на ту лог. закономірність, що на конкретне поширюються заг. положення, закономірності, притаманні його класу. Отже, Д. є пізнанням загального в окремому, одиничному. В дедукт. умовиводі оперують засновками, що виступають або як заг. положення чи правило, під яке підводять частковий випадок, або як тлумачення окр. предмета чи часткового випадку, під який підводиться заг. положення. Як загальні положення виступають норми права (статті кодексів та ін. законод. актів), судження правових наук, кер. вказівки органів суду, прокуратури тощо. Судження про одиничні предмети, навпаки, висловлюються здебільшого в результаті без-посеред. дослідження. Висновки Д. достовірні (в цьому одна з переваг щодо ін. видів умовиводів) і мають обов'язковий характер. Це означає, що коли якесь заг. положення визнане істинним (в юрид. науці — легітимним, діючим) і коли відомо, що частковий випадок підпадає під це заг. положення, то не можна не визнати наявності загального у цьому частковому випадку. Розрізняють два види дедукт. умовиводів: категоричний силогізм (грец. ??????????? — умовивід), в якому обидва засновки є ка-тегорич. судженнями (напр.: «Будь-який злочин є діянням суспільно небезпечним. Хабар є злочин. Отже, хабар є діянням суспільно небезпечним»), та умовний силогізм, у якому один або обидва засновки є умовними судженнями. Зокрема, виділяють: 1) умовно категоричний силогізм, у якому більший засновок є судженням умовним, а менший — категоричним (напр.: «Якщо правовідносини регулюються цивільним правом, то спір підлягає судовому розгляду. Дане право-відношення належить до цивільного права. Отже, спір у цьому випадку має бути розв'язано в судовому порядку»); 2) суто умовний силогізм, у якому засновки є судженнями умовними (формула: «Якщо А, то В. Якщо В, то С. Отже, якщо А, то С»), за вихідне судження береться факт, повідомлений свідком, потерпілим, обвинувачуваним, експертом, установлений слідством, і за наведеною формулою умовного силогізму виводяться ін. факти; 3) розподільно-категоричний силогізм, у якому більший засновок є судженням розподільним, а менший — категоричним, та 4) умовно розподільний силогізм, або лематичний, в якому більший висновок є судженням умовним, а менший — розподільним. У двох останніх розподільних силогізмах заключне твердження утворене з двох частин, розділених прийменником «або», і лише одна частина цього твердження є істинною. Дедукт. метод використовується тільки у природничих, математичних та юрид. науках. Протилежністю Д. є індукція.

Літ.: Кудрявцев В. Н. Теор. основы квалификации преступлений. ?., 1963; Жеребкін В. Є. Логіка. ?., 1995.

В. В. Бушансъкий.

 

Схожі за змістом слова та фрази