Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow тул-тяч arrow ТУНІС
   

ТУНІС

Туніська Республіка — держава в Пн. Африці. На Пн. та Сх. омивається Середземним м. У адм. відношенні поділяється на 19 вілайєтів (провінцій).

Державний лад. Т.— республіка. Глава держави — президент, який обирається населенням на 5 років (згідно з поправкою до конституції 1974 довічно обраний X. Бургіба). Найвищий законодавчий орган — однопалатна Палата представників, обирана населенням на 5 років (136 депутатів); виконавчий — уряд, очолюваний прем'єр-міністром. Найвищою інстанцією країни є Рада республіки (члени політбюро СДП та уряду).

Природа. Рельєф більшої частини території рівнинний, місцями погорбований. На Пн. і Пн. Зх. простягаються гори Атлас (хребти Телль-Атлас, Туніський та ін.) заввишки до 1544 м, г. Шамбі. В центр. частині Т. поширені безстічні солончакові западини — шо-ти. Поклади фосфоритів, заліз., свинцевої, марганцевої та цинкової руд, ртуті, магнію та калійних солей. Клімат субтропічний, середземноморський. Пересічна т-ра січня +10, липня +26°, на Пд. відповідно +21 і +23°. Опадів 1000—1500 мм, на Пд.— до 200 мм на рік. Часто бувають посухи. Річкова сітка розвинута слабо. Найбільша ріка — Меджерда. В горах поширені мішані ліси на бурих лісових грунтах, на решті території переважає рослинність пустельного та напівпустельного типу на сіро-коричневих і засолених грунтах. В країні створено заповідник Джебель-Бу-Хедма.

Населення. Бл. 98 % нас. країни становлять араби, решта — бербери. Живуть також французи, італійці, турки та ін. Офіц. мова — арабська. Пересічна густота нас.— бл. 41 чол. на 1 км2 (1982, оцінка). Міське населення становить 50 %. Найважливіші міста: Туніс, Сфакс, Бізерта. Історія. Тер. Т. була заселена з часів палеоліту. В 12 ст. до н. е. у країні з'явилися греки, потім фінікійці. Серед міст, заснованих фінікійцями, велику роль відігравав Карфаген. Внаслідок Пунічних воєн (264—146 до н. е.) д-ву Карфаген завоював Старод. Рим. Тер. Т. було включено до складу рим. провінції Африка. В 1 ст. н. е. в країні набуло поширення християнство. В 4 — 5 ст. виникли антирим. рухи, які мали форми ре-ліг. течій (донатисти, агоністики). В 439 з допомогою берберів Карфаген захопили вандали. В 534 Т. перейшов під владу Візантії. Боротьбу місц. населення проти завойовників підтримали араб. племена, які 647 прийшли на тер. Т. В 698 араби здобули Карфаген. У 703 вони ліквідували останні осередки опору візантійців. Кін. 7 — поч. 8 ст. ознаменований запровадженням серед аборигенів Т. мусульманства, виникненням ранньофеод. відносин. У 1535 Т. захопила Іспанія, з 1574 Т. під владою Османської імперії. Проте влада тур. султанів залишалася номінальною, управління країною здійснювали туніські деї, а потім беї з дин. Мурадидів та Хусейнідів. У кін. 19 ст. Т. перетворився на напівколонію європ. д-в. У 1883 Франція встановила протекторат над Т. при збереженні формальної влади бея. Велика Жовтн. соціалістична революція сприяла розгортанню визвольної боротьби нар. мас Т., розвиткові робітн. руху. В 1920 було створено компартію (спочатку секція Франц. компартії). Об'єднання патріотичних сил привело до створення X. Бургібою 1934 ліво-націоналістичної партії Новий дестур, під керівництвом якої було здійснено демократизацію сусп.-політ. життя в країні, запроваджено робітн. законодавство тощо. Однак посилення з 1938 правих сил у Франції позначилось і на внутрі-політ. обстановці в Т. (заборонено компартію, партію Новий дестур). У роки 2-ї світової війни Т. перебував під владою уряду "віш" (1940—42), потім був окупований (листопад 1942— травень 1943) італо-нім. військами. Опір окупантам очолювали комуністи. Після 2-ї світової війни антиколоніальний рух набув дальшого розвитку. В 1952—54 заг. страйки в містах поєднувалися з діями Туніської армії визволення (створена 1952 Новим дестуром). 31 .VII 1954 Франція визнала внутр. автономію Т., а 3.VІ 1955 були підписані конвенції, згідно з якими управління Т. перейшло до нац. уряду. 20.III 1956 Франція визнала незалежність Т. В 1956 Т. встановив дипломатичні відносини з СРСР. 25.VІІ 1957 в Т. було скасовано монархію і проголошено республіку. Президентом обрано X. Бургібу. Було націоналізовано майно кол. бея, великих туніс. феодалів і капіталістів, встановлено держ. контроль над зовн. торгівлею, транспортом, гірничодобувною, енерг. пром-стю. З метою здійснення проголошеної урядом (1961) екон. політики "деколонізації" було розроблено 10-річний план розвитку Т., в основу якого покладено принципи т. з. дестурівського соціалізму: співіснування в економіці 3 секторів — державного, кооперативного і приватновласницького; координуюча і спрямовуюча роль д-ви; співробітництво і соціальний "мир" між працею і капіталом та ін. Однак реформи наштовхнулись на протидію імперіалістич. монополій та внутр. реакції. В 1957 і 1964 Франція відмовила у наданні Т. кредитів, 1958 і 1961 вдалася до воєн. дій. В 1963 Т. домігся повного виведення іноз. військ з своєї території. В 1969 Міжнар. банк реконструкції і розвитку припинив фінансування екон. програм Т. Підтиском консервативних сил здійснення 10-річної програми було зірвано. В зовн. політиці Т. дотримується курсу позитивного нейтралітету, неприєднання до воєн. блоків, підтримує політику мирного співіснування держав з різним соціальним ладом, виступає за справедливе розв'язання близькосхідної проблеми, задоволення законних вимог араб. народу Палестини на створення своєї суверенної держави. В 60—70-х рр. між Т. і СРСР укладено кілька угод у галузі економіки, науки, техніки і культури. Зокр ема, 1976 підписано угоду про розвиток екон. і тех. співробітництва, 1977 — угоду про торг. співробітництво, консульську конвенцію. З 1956 Т. — член ООН. Т.— член Ліги арабських держав, Організації африканської єдності, асоційований член Європейського економічного товариства.

І. Ф. Черніков.

Політичні партії, профспілки. Соціалістична дестурiвська партія (СДП), засн. 1934. До 1964 мала назву Новий дестур. Правляча з 1956. Туніська комуністична партія, засн. 1920 (як секція Франц. КП). В 1963 — 81 діяла нелегально. Загальне туніське об'єднання праці, засн. 1946. Входить до МКВП.

Господарство. Т.— агр. країна з відносно розвинутою гірничодобувною пром-стю. Після проголошення незалежності уряд вживає заходів щодо зміцнення нац. економіки. Д-ва контролює понад 50 % всіх засобів виробн., валютно-фінанс. систему, зовн. і частину внутр. торгівлі. В той же час заохочується створення приватних підприємств та залучення в г-во іноз. капіталу. Для економіки характерці кризові явища — значне безробіття (250 тис. чол. 1981), високі темпи інфляції, низький життєвий рівень трудящих. У с. г. зайнято бл. 50 % самодіяльного населення. Більшість землі належить приватним власникам, подекуди збереглося общинне землеволодіння. Розвиток землеробства можливий за умов зрошування. Велику допомогу Т. в створенні іригаційних споруд подає СРСР, зокрема, у спорудженні греблі на р. Кассеб і гідрокомплексу Джумін — Меджерда. Переважає рослинництво. Вирощують (збір, тис. т, 1982): пшеницю — 985, ячмінь— 275, помідори — 260, перець — 90. маслини — 350, мигдаль — 30, цитрусові — 165, фініки — 45, цукр. буряки — 83, виноград — 73, картоплю— 110, тютюн — 5,8, траву альфа— 100 тощо. Поголів'я (млн., 1982): великої рогатої худоби — 0,4, овець і кіз —3,1, верблюдів — 0,3. У 1982 було виловлено 60 тис. т риби. Провідна галузь пром-сті — гірничодобувна. Видобувають (тис. т, 1982): фосфорити — 4400 та плавиковий шпат— 37, за видобутком яких Т. посідає провідне місце у світі, нафту — 5100, залізну руду — 300, свинцеву руду (концентрат) — 8,5, цинкову руду (концентрат) — 15,5, барит — 33, природний газ — 0,42 млрд. м3. Обробна пром-сть представлена текст. і харчосмаковою галузями, а також окремими підприємствами чорної та кольорової металургії, нафтопереробної, хім., судноремонтної, авто-, трактороскладальної, цем., целюлозно-паперової пром-сті. Розвинуті ремесла (зокрема, виготовлення килимів і виробів з кераміки). В 1982 було вироблено 2,8 млрд. кВт ∙ год електроенергії. Гол. пром. центри — Туніс і Бізерта. Довж. (тис. км, 1982): з-ць — 2,1, автошляхів — 24, у т. ч. з твердим покриттям — 10,4. Гол. мор. порти— Туніс (аванпорт — Хальк-ель-Уед), Сфакс, Бізерта. У м. Тунісі — міжнар. аеропорт. З Т. вивозять фосфорити, нафту, свинець і вироби з нього, тканини, оливкову олію, вино, фініки, цитрусові та ін.; довозять сировину і напівфабрикати, товари широкого вжитку, продовольство. Гол. торг. партнери — Франція та ін. країни Європейського економічного товариства, США.

Грош. одиниця — туніський динар. За курсом Держбанку СРСР 1 туніський динар = 1,08 крб. (січень 1984).

Медичне обслуговування. В 1975 в країні було 13,1 тис. лікарняних ліжок (22,8 ліжка на 10 тис. ж.); мед. допомогу подавали 1,2 тис. лікарів (2,1 лікаря на 10 тис. ж.). В 1975 працювали 656 зубних лікарів, 276 фармацевтів. Лікарів готують на мед. ф-ті Туніського ун-ту.

Освіта, наукові та культурно-освітні заклади. За даними 1975 ще 60 % дорослого населення було неписьменним, незважаючи на те, що 80 % дітей відповідного віку відвідували школу. Сучас. система освіти побудована за франц. зразком. Поч. школа 6-річна (з 6 до 12 років); повну серед. освіту дають 7-річні ліцеї. У трьох молодших класах викладання ведеться араб. мовою, в інших — французькою. Профес.-тех. освіта 4-річна, на базі поч. школи. В 1979/80 навч. р. налічувалося 2,6 тис. поч. шкіл (понад 1 млн. учнів), 193 серед. школи (понад 181,4 тис. учнів, зокрема, понад 80 тис. у серед. спец. навч. закладах). Найбільші вузи: Туніс. ун-т у столиці (засн. 1960; 1982/83 навч. р.—29,6 тис. студентів; 54 ф-ти, ряд н.-д. ін-тів), Нац. адміністративна школа (засн. 1949), Нац. консерваторія музики, танцю й нар. мистецтва, Тех. ін-т мистецтва, архітектури й містобудування, Нац. ін-т агрономії, всі — у м. Тунісі. Наук. установи зосереджено переважно в столиці. У складі Туніського ун-ту — Центр екон. і соціальних досліджень, Ін-т наук. і тех. досліджень (засн. 1969), Центр ядерних досліджень (засн. 1966), Нац. тех. ін-т, збудований з допомогою СРСР 1969, Нац. онкологічний ін-т (засн. 1969), Нац. ін-т пед. досліджень (засн. 1971). Працюють Нац. ін-т археології і мистецтва (засн. 1957), Нац. ін-т агрономічних досліджень (засн. 1914), Нац. ін-т ветеринарних досліджень, Нац. наук. і тех. ін-т океанографії й рибальства (засн. 1924), Центр по використанню мор. води та іригації (засн. 1963), Нац. ін-т лісівництва, Ін-т Пастера(засн.1906), Ін-т планування сім'ї та охорони материнства й дитинства (засн. 1906) та ін. Б-ки: Нац. б-ка (засн. 1883); Публічна б-ка (засн. 1965). Музеї: Нац. музей Бардо (засн. 1888), Нац. музей Карфагена (засн. 1964), ісламського мистецтва.

В. П. Лапчинська.

Преса, радіомовлення, телебачення. В Т. 1981 видавалося 5 щоденних газет заг. тиражем понад 130 тис. примірників і понад 20 ін. періодичних видань. Щоденні газети: араб. мовою — "Ачь-Амаль" ("Дія", з 1934), "Ас-Сабах" ("Ранок", з 1951); франц. мовою — "Аксьйон" ("Дія", з 1932), "Пресс де Тюнізі" ("Преса Тунісу", з 1956), "Тан" ("Час", з 1975). Найзначніші журнали: арабською мовою — "Аш-Шааб" ("Народ", з 1957), "Аль-Мараа" ("Жінка", з 1961), "Аш-Шабаб" ("Молодь"); французькою мовою — "Діалог" (з 1974), газета "Ат-Тарік аль-Джа-дід" ("Новий шлях", з 1981) —орган Туніської компартії. Інформ. агентство Туніс Афрік Пресе (ТАП), засн. 1961. Радіомовлення — з 1936. Передачі ведуться араб., франц., італ. мовами. Телебачення — з 1966.

Література на території Т. розвивалася пунійською мовою (1-е тис. до н. е.), потім латинською (Апулей та ін.), з приходом арабів — арабською мовою. Найвідомішнми в епоху середньовіччя були поети-панегіристи Ібн-Гані аль-Андалусі та Алі ат-Тунісі (обидва — 10 ст.), поети і прозаїки Ібрагім аль-Хусрі, Ібраіім ар Ракік і Абд аль-Азіз ат-Таріфі (11 ст.), визначний мислитель Ібн-Хальдун (14 — поч. 15 ст.). Під час занепаду класичної араб. поезії в 12—14 ст. переважали прозові реліг. та філос. твори. В 15 ст. виникла суфійська л-ра (див. Суфізм). У 18 ст. знову відродилися панегіричні твори. В л-ру 19 ст. почали проникати мотиви нац.-визвольної боротьби, які знайшли найяскравіше відображення в творчості Мухаммада аш-Шадлі Хазнадара. На поч. 20 ст. з'явився один з перших романів у л-рі Т.— "Аль-Хайра та Сірадж аль-Лай-ла" (1906) Салеха Сувісі. В 20-30-х рр. широку популярність здобули твори засновника сучас Туніс. поезії Абу-ль-Касима Шаббі, поета і публіциста Тахіра Хадда-да, новеліста Алі ад-Дуаджі. Великий внесок у л-ру Т. зробили сучас. письменники: прозаїк і драматург Махмуд аль-Месаді (філос. драма "Гребля", 1939— 40, опубл. 1955, та ін. твори), прозаїки Мухаммад аль-Арусі аль-Матві та Мухаммад аль-Марзукі. Після здобуття Т. незалежності розвинулася творчість поета, прозаїка (повість "Поворот", 1969, тощо), есеїста й драматурга Мустафи аль-Фарсі. В кін. 60—70-х рр. здобули популярність прозаїки й драматурги Хасан Наср, Іззеддін Мелані, Махмуд Тунсі, Мухаммад Салех аль-Джабрі, Рашад Хамзаві, Абд аль-Кадер Бельхадж Наср та ін. Л-ра Т. французькою мовою менш розвинута. Політ. загостреність і соціальна значимість притаманні романові "Агарь" (1954) Альбера Меммі та його памфлетам "Портрет колонізатора" (1957) та ін. Нац.-визвольну боротьбу народу оспівав у романах "Халіма"(1964), "Гірка ягода тута" (1967) Мухаммад аль-Арусі аль-Матві. В романах Башіра Храйєфа "Банкрутство" (1956—58), "Барг аль-Ліл" (1960), "Гроно фініків" (1969) звучить ідеалізація минулого Т. З віршами виступають Мустафа аль-Фарсі, Абдельмеджід Тлатлі та ін. Рос. мовою перекладено твори поетів Омара ас-Саїді аль-Гарібі, А. Шаббі, Ріда Зілі та ін., прозаїків О. Будена, М. С. аль-Джабрі, М. аль-Марзукі та ін.

В. К. Кухалашвілі.

Архітектура. На тер. Т. від фінікійської епохи збереглися руїни храмів та ін. будівель, некрополі, надгробні стели тощо; від рим. часів — руїни регулярно розпланованих міст (Дугга, Тубурбо-Майус) з численними храмами і громад. будівлями. За середньовіччя в Т. формувалася мусульм. архітектура, в якій поєднувався вплив архітектури Близького Сходу з елементами давньорим. буд. культури (мечеті, мінарети, палаци). Навколо замків (рабатів) та на місці давньорим. портів розвивалися міста, в яких домінувала цитадель ("касба"). В 11—15 ст. архітектура Т. розвивалася в руслі іспано-магрибського, а. в 16—19 ст.— тур. мистецтва. В 20 ст. (до 1956) міське буд-во Т. велося франц. архітекторами, які в своїх спорудах творчо поєднували місц. буд. традиції з принципами європ. раціоналізму. Після одержання незалежності туніські архітектори (К. О. Какуб, X. Амара та ін.) проектують житлові і громад. споруди з застосуванням сучасних конструкцій та матеріалів.

Образотворче мистецтво. Найдавніші пам'ятки туніського мистецтва належать до капсійської культури. В перші століття нашої ери розквіту досягла мозаїка. За часів середньовіччя поширилися різьблення на стуку, виробництво кераміки, худож. скла, ювелірна справа, килимарство тощо. В 50—60-х рр. 20 ст. розвинулася нац. школа образотворчого мистецтва. Художники реалістичного напряму — живописці А. бен Салем та X. Туркі, монументаліст і графік X. аль-Меккі, графік Б. Дахак; модерністського — скульптор X. Сельмі, живописець і графік 3. Туркі, живописець і кераміст А. Горджі. В сучас. Т. розвиваються різні види традиційного декор.-ужиткового мистецтва — килимарство, плетіння мережива, вишивка, кераміка, карбування та інкрустація на металі.

Музика Т. склалася внаслідок тривалої істор. еволюції і включає чимало традицій. Один з найдавніших її пластів — мистецтво берберів (збереглося до наших днів). У зв'язку з ісламізацією країни (7 ст.) на музиці позначився вплив араб. культури: речитація Корану, адан, суфійські церемонії (зикр). Значним був вплив т. з. андалуської школи: осн. жанр — вокально-інструм. циклічна композиція нуба (туніський різновид — малуф). Традиційні вокальні жанри— муашах та заджаль. Муз. інструменти: струнні — уд (4-струнна цитра), рабаб (2-струнний смичковий), канун (72-струнна цитра); духові — касба (поздовжня флейта); ударні —тбала, бендир, дарабука (барабани). У розвитку музики 20 ст. значну роль відіграло т-во "Рашідія" (засн. 1935). Після завоювання Т. незалежності (1956) поряд з традиційною музикою розвиваються сучасні європеїзовані форми муз. життя. Створено Туніський нац. фольклорний ансамбль, Бізертський ансамбль класичної музики. У Карфагені проводяться Міжнар. фестиваль нар. мист. (кожні 2 роки), щорічні фестивалі танцю, музики і театру та ін. Серед сучас. музикантів — композитор і виконавець Салах аль-Махді,співачка Саліха.

О. В. Русанова.

Театр. Араб.-мусульм. цивілізація не визнавала театр. мистецтва (іслам забороняв публічні видовища). Тому формування араб. театру затрималося до 19 ст. В 1848 М. аль-Наккаш у власному перекладі поставив комедію Ж. Б. Мольєра "Скупий", що поклало початок розвитку араб. театр. мистецтва в Т. За часів франц. протекторату діяли лише франц. трупи. Перший нац. театр. колектив створено 1950 в м. Тунісі. Після проголошення Т. республікою організовано муніципальну трупу. В її репертуарі — твори нац. драматургів ( "Ез-Закк" Мадані та ін.), зарубіжних класиків ("Гамлет", "Отелло" Шекспіра, "Овече джерело" Лопе де Вега, "Калігула" Камю) тощо. В містах Ель-Кеф і Сфакс діють профес. трупи; в країні — численні аматорські колективи. З 1959 функціонує Центр драм. мистецтва, який щороку організовує тижні театру, один раз на 2 роки — фестивалі театр. мистецтва країн Магрибу (з 1966— в Монастірі) і міжнародних аматорських театральних колективів (з 1964— в Корді). На цих оглядах показували, зокрема, вистави "Ревізор" Гоголя та "Ювілей" Чехова.

Кіно. В 1922 було знято короткометражний фільм "Зохра", 1924 — перший повнометражний фільм "Дочка Карфагена" (обидва — реж. Ш. Шіклі). В 1939 вийшла на екран перша звукова картина араб. мовою "Безумець з Кайруана" (реж. Ж. Крезі). Після завоювання незалежності (1956) створено "Туніське товариство по виробництву і прокату фільмів" (1957). Випущено фільми: "Світанок" (1966), "Повстанець" (1967), "Феллахі" (1970; усі — реж. О. Хліфі), "Мохтар" (1968, реж. С. бен Айша), "В краї Тараннані" (1970, реж. Ф. Бугедір, X. Б. Халіф та ін.), "Така проста історія" (1970), "Санжан" (1974), "Азіза" (1980; усі—реж. А. бен Аммар), "Тінь землі" (1982, реж. Т. Лухіші) та ін. З 1966 в Карфагені проводиться Міжнар. кінофестиваль.

Літ.: Плясун Я. Г. Туніська республіка. Державно-політичний розвиток. К., 1971; Курило В. Тунис. М., 1978; Гура В. К. Особенности социально-экономического развития Туниса и Марокко. 50 — 70-е гг. К., 1982; Тунис. Справочник. М., 1978; Ворончанина Н. И. Культурные преобразования в современном Тунисе. М., 1978; Пантучек С. Тунисская литература.М., 1969; Прожогина С. В. Литература Марокко и Туниса. М., 1968; Прожогина С. В. Магриб. Франкоязычные писатели 60—70-х годов. М., 1980.

туніс - leksika.com.uaтуніс - leksika.com.uaтуніс - leksika.com.uaтуніс - leksika.com.uaтуніс - leksika.com.uaтуніс - leksika.com.uaтуніс - leksika.com.uaтуніс - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази