- центр, орган держ. управління Рос. д-ви в галузі охорони громад, порядку, держ безпеки, а також деяких адм.-госп. справ. Утв. згідно з маніфестом про заснування міністерств від 8.ГХ 1802. На нього покладалося піклування «про повсюдний добробут народу, спокій, тишу і упорядкування імперії». Йому підпорядковувалися: місц. адм.-поліцейські установи, станові органи дворянства і городян, благод. заклади, управління іноз. поселенцями, прод. справа, мед. колегія, пошт, управління, мунуфактур-колегія, гол. соляна контора тощо. В 1803—06 у структурі м-ва було утв. чотири експедиції: нар. продовольства і соляної частини; спокою і благочиння; держ г-ва; громад, опіки. Експедиції поділялися на відділення, а останні — на кілька столів, очолюваних столоначальниками. 1811 з МВС виділилося м-во поліції. Був реорганізований центр, апарат МВС. Після ліквідації 1819 м-ва поліції його функції знову перейшли до МВС. Натомість питання мануфактур і внутр. торгівлі відійшли до м-ва фінансів, а пошт, відомство перетворилося на самостійне, яке 1830 одержало назву гол. управління пошт. На нього покладалася також функція перлюстрації кореспонденції. Наст, зміни в МВС були спрямовані на посилення поліц.-каральних функцій за рахунок скорочення госп. діяльності. Після бурж. реформ 60—70-х рр. роль МВС значно зросла, особливо таких його підрозділів, як департаменти поліції і заг. справ, гол. управління у справах преси, тюремне управління, земс. відділ. Останній здійснював нагляд за введенням у дію Положення 1861 і пов'язаного з ним зак-ва, наглядав за земс. госп. справами, комплектуванням армії тощо. В період політ, реакції 80-х рр. утв. департамент поліції замість ліквідованого третього відділення. Його осн. функціями були запобігання і припинення злочинів та охорона громад, безпеки і порядку. На міністра покладалося завідування корпусом жандармів на правах шефа жандармів (з 1914 — головнокомандувача). 1884 в м-ві остаточно закріпилося гол. управління пошт і телеграфів. Згодом були утворені нові управління — переселенське (1896), у справах військ, повинності (1900), ветеринарне (1901), у справах місц. г-ва (1904), а також канцелярія у справах дворянства (1902). Водночас 1895 гол. тюремне управління відійшло до м-ва юстиції. У 1905—07 МВС мато статус гол. м-ва Росії. Діяльність його апарату була спрямована насамперед на репресії проти рев. руху. З утворенням Держ. думи (1906) на МВС, а також на губернаторів і градоначальників покладався нагляд за правильним провадженням виборів. На поч. 20 ст. структура центр, апарату МВС була такою: міністр, три товариші міністра, рада міністра, гол. управління у справах місц. г-ва, гол.
управління пошт і телеграфів, гол. управління у справах преси, департамент поліції, госп. департамент, департамент духовних справ іноз. віросповідань, мед. департамент, департамент заг. справ м-ва, земс. відділ, переселенське управління, управління у справах військ, повинності, вет. управління і вет. комітет, стат. рада і центр, стат. комітет, тех.-буд. комітет, інспекція з дорожньої частини, управління окр. корпусу жандармів та канцелярія м-ва. Ця структура залишалася практично без змін до Лют. революції 1917. Після падіння самодержавства в центр, апараті МВС ліквідовано ряд служб. Натомість утв. тимчасове управління у справах громад, поліції і забезпечення особистої та майнової безпеки гр-н (з червня 1917 — гол. управління у справах міліції). Функції карного розшуку були передані до м-ва юстиції, а розвідка і контррозвідка — до гол. управління ген. штабу ЗС. Офіційно було заявлено про ліквідацію політ, розшуку, але вже з червня ця робота зосередилася у повідомному відділі гол. управління у справах міліції. У березні у МВС почав функціонувати відділ у справах місц. управління, який координував діяльність комісарів Тимчас. уряду. При м-ві також діяла особлива нарада з місц. реформи. Після жовтня 1917 на базі підрозділів МВС почав функціонувати Нар. комісаріат внутр. справ РСФРР.
Літ.: Варадинов Н. История М-ва внутр. дел, ч. 1—3. СПб., 1858-62; Органы и войска МВД России. М., 1996; Історія органів внутр. справ, ч. 1 (до поч. XX ст.). X., 1999.
В. М. Чисніков.
